Бої Українських Січових Стрільців за гору Лисоня

Полкові Українських Січових Стрільців (У. С. С.) призначили оборону Потутору і шляху, що веде з Підгайців до Бережан. Перший курінь зайняв становище на склоні горбовини, що на північ шляху, до верху 348, другий курінь — здовж східного краю Потутор до вливу Ценівки в Золоту Липу.

Вже 14 ворог приблизився до нового фронту й зайняв становища на протилежних горбах вдовж Жовнівки, Шибалина й залізничого шляху Потутори — Козова. Ввечір він перекинув під охороною гарматного вогню передні відділи через Ценівку й несподівано ввірвався яром, що коло точки 327, до становищ. Звідтіль атакував крилову й запасну сотню (4. і 3.) У. С. С. Обидві сотні подалися назад, залишаючи в руках москалів кілька десятків  ранених і полонених. Другі дві сотні й відділ скорострілів під проводом хор. Черника, що стояли ближче шляху, встигли приготуватися до оборони. Але вона, крім втрат вбитими і раненими, не мала ніякого успіху, бо москалі атакували сотні з відкритого крила. На місці залишилась лише 1 сотня, якій на допомогу прийшов  запас II. куреня з Посухова.

Мапа околиць Бережан
Інцидент ліквідували легко і скоро У. С. С. з допомогою двох сотень 81 моравського полку, що йшли саме з Бережан до Посухова.
Вина за цей випадковий місцевий прорив москалів, що не міг мати успіху, впала незаслужено на У. С. С. За це стрінула полк догана австрійських вищих команд. Проти так званих винуватців відбулась судова розправа. Полк розділили на два курені — один бойовий і другий помічний і відправили його з фронту до запасу. Були навіть чутки, наче новий командант 55 дивізії ген. Уншульд — задумує здесяткувати ті сотні, що відступили.
Що цей на надзвичайний випадок на фронті набрав аж такої гостроти, це заслуга тих чинників у вищих командах, яким український легіон був сіллю в оці. Але завинили тут чимало й самі У. С. С. А саме завинив тодішній командант полку полк. Варивода, що не завдав собі клопоту й не провів докладного слідства в цій
 Вся правда виявилась опісля, але негідного обвинувачення ніхто не відкликав. Щойно саме Стрілецтво оборонило свою честь у кривавому бою на Лисоні.
Після цього випадку полк забрали з позиції в Потуторах і перенесли його в запас до Посухова. Але вже 16. перший курінь, над яким взяв  команду сот. Лисняк, перейшов на становище між Потуторами (праве крило 129. бригади) й ліском на Диких Ланах, де стояли крилові відділи турецької анатолійської дивізії. Другий курінь залишився в Посухо він  допомагав 1-ому будувати нову оборонну лінію. Під кінець місяця обидва курені зійшлися знову разом у По’сухові як бригада резерва і звідтіль пішли до бою на Лисоню.

Пор. Роман Камінський, командант кіннот: У. С. С., (з мапою), видає прикази старшинам і підстаршинам відділу. Травень 1916.
Москалі, попробувавши ще в серпні розірвати фронт Південної Армії на півдні й на півночі, вдарили з початком вересня в її центр там, де стояла 55. дивізія. Цілий вересень ішли в районі цієї дивізії криваві змагання за Бережани.Наступ москалів почався захопленням становищ 35. стрільців на Лисоні  2. вересня ввечері.На допомогу команда дивізії одразу кинула З Посухова 1 і 2 полк
Перша сотня вдалася вже вночі в бій з москалями. Але москалі розгромили її й опанували Лисоню.Ранком 3. вересня в бій пішли  3. сотні І. куреня. Другій і третій  вдалося з великими втратами здержати розгін москалів на Лисоні.
Це була найгрізніша мить бою, коли москалі могли легко після розгрому фронту зайти до Бережан. І це було б їм удалось напевно, коли б у тому критичному часі не заставили їм дороги У. С. С. і не здержали розгону до приходу більших запасів. Сотні У. С. С. кривавилися в нерівному змаганні, але завзято держали останні заборола й не пустили ворога далі. До год. 9. ранку зі сотень Мельника й Кучабського залишилися на горі лише малі гуртки, що останками сил боронили панівних пунктів на Лисоні. Довкруги себе вони збирали солдат інших полків ,і так відбивалися від напливаючої маси ворога. Нераз самі переходили в наступ і багнетом та ручними гранатами зганяли москалів із зайнятих становищ. Завдяки цьому на Лисоні фронт держався нагорі.
Тимчасом на правому крилі москалі, захопивши  точки 327. і 348., зійшли вдолину. О 9. години їх криловий відділ захопив у ярі команду І. куреня й частину 4. сотні. Вона, правда, побачивши небезпеку, пішла до протинаступу, але москалі розбили її та зійшли до яру. Саме тоді виступив до бою II. курінь У. С. С. Він узяв напрям на найбільше загрозливого відтинку, верх 348.
Німецький цісар Вільгельм II. на фронті XXV. корпусу, в Потуторах у серпні 1916. р.
Вільгельм розмовляє з ген. Гофманом, комаидантом корпусу і полк. г​р. Лямезаном (ліворуч Гофмаиа); позаду стоїть ген. Ботмер, командант Південної Армії)
Хоч який великий був запал Стрілецтва, II. курінь не зміг відбити зайнятих становищ на горі. Після двох невдалих спроб закріпитись на верху, курінь спинився в 2. оборонній лінії, на західному узбіччі гори, маючи на правому крилі частини 310. мадярського полку та ліворуч сотні 81. полку. Знову І. курінь оборонив становища на Лисоні та вдержав їх до приходу підмоги в силі двох сотень 4. баварського полку. Коли ніч перервала бойові дії, вся оборона хоч дуже слаба, впорядкувалась і готувалась до бою на другий день.
Другого дня о 6. годині вранці ввесь фронт кинувся до протинаступу, після доволі слабої артилерійської підготовки. Та цей протинаступ не вдався. Ще за слабі були власні сили. Правда, І. курінь лівим крилом добився до перших ровів над Ценівкою, але, стрінувши завзятий опір на правому крилі, мусів завернутися. Так само II. курінь після невдалої спроби пробитися на гору, коли ліво і правокрилові частини чужих стягів не піддержали У. С. С., перервав дії й залишився до вечора в запасних становищах. У вечірньому загальному наступі, вдалось відбити всі становища, захоплені москалями.
Таким чином дводенний кривавий бій за Лисоню, в який москалі кинули цілу дивізію найкращої піхоти й багато артилерії, закінчився знову перемогою союзних військ. Але завдання оборони було б куди важче, а може й наслідок боротьби був би куди гірший, коли б не полк У. С. С., що в часно спинив розгін москалів і жертовною, геройською обороною, у хвилину найбільшого ослаблення фронту