Бої Українських Січових Стрільців


Бої Українські Січових Стрільців

10–го вересня австрійсько-угорська армія програла бій під Львовом, решта армії подалися на захід і в Карпати. Москалі окружили Перемишль і майже без спротиву зайняли ціле Підгір’я.

Тоді австрійське командування почало нашвидку організувати оборону карпатських переходів, щоб москалів не пустити на Угорщину. До цього вони вжили здебільш тих, що мали охороняти порядки у краю, вояків загального ополчення, що лише були під рукою. Тоді прийшла черга й Українських Січових Стрільців (У.С.С.) .  10  вересня виїхала до Верецьких найкраще вишколена сотня Василя Дідушка, що складалася здебільшого з інтелігентів, гімназійних учнів, студентів університету. Кілька днів опісля, 17. вересня, кинула Ґоронду друга сотня під проводом Осипа Семенюка. її послали до Сянок, під розпорядок бойової групи полк Дрекслєра.

Обидві сотні виїхали з Ґоронди несподівано так, що їх не встигли були навіть обмундирувати. Польові однострої прийшли для У. С. С.  23 вересня тоді, коли обидві сотні стояли вже на фронті. Вони дістали лише старі австрійські сині плащі, військову шапку й по 1 сакві (саква – дві з’єднані одним полотнищем торби, які перекидають через плече (на груди й спину) або через спину коня.)Поїхали у своїх здебільшого  цивільних одностроях, озброєні у Верндлі, без наплічників і без набійниць. Але виїхали з захопленням вирізнених неофітів, яким ґорондівське, хоч і недовге, важке і недостатнє життя надоїло. Щойно в перших днях побуту на фронті обидві сотні запаслися від армії у Манліхера, деякий набір і зорганізували своє власне постачання.

До 25 вересня сотні виручали стару ландштурму та мадярських жандармів із когутячими перами на чорних повстяних капелюхах, яких стягнули були також до оборони загороджених границь Мадярщинн, у стежній і сторожовій службі. Сотня Дідушка в околицях Гусного й Верецьких, сотня Семенюка — в околиці Сянок.

25 вересня московські кінні стежки  зблизилися до ліній передової австрійської сторожі під Сянками.
Того дня дві чети сотні Семенюка, що вийшли були на стежку в напрямі Турки, стрінулися з кінним роз’їздом кубанських козаків, які вже попереднього дня зайняли були Турку. З виправи вернулися з трофеями, із одним козацьким конем  у повному наряді і різною козацькою зброєю. Була це перша зустріч українською війська з москалями.


Стрілець Данило Корінь.
Поліг у першому бою У.С.С. під Сянками, 27 вересня 1914 р.

27  вересня 2 чети сотні Дідушка, що стояли у Верецьких,  пішли із загоном с  Фіца до Ботелки. Завдання цього загону, що складався з 1 сотні кінноти, 1 чети мадярських жандармів та 2 чет У. С. С., було — спинити наступ москалів на Сянки. Правда, загін виконав своє завдання; він ударив на шляху, що веде зі Сянок до Турку, на московську валку артилерії, розбив її, але, з підходом ворожої піхоти, повернувся назад; москалі, що ішли цілою дивізією, зайняли того самого дня Сянки й ужоцький провал.

В бою за Сянки, що тривав від 10 години  ранку до смерку, сотня Семенюка прийняла воєнні христини. Москалі кинули до бою 2 полки кубанських козаків і відразу добули перевагу. Сотня пішла до бою роз’єднана: І. і III. чета боронила шлях на південь Сянок недалеко залізничної зупинки Ужок; IV. чета — горбів над Сянками, а зате II. чета — стрілецьких ровів над стацією Ужок. Бій тривав до 5 год. полудня. До полудня москалі зайняли Сянки і ввечері вигнали з окопів останню чету У. С. С., що боронила станцію. У. С. С. відступили з поля бою останні, вже тоді, коли москалі обійшли були їх з усіх боків.

Другого дня зібралась решта вояків сотні, в Великій Березні на Закарпатті, 35 км. на південь Сянок. В бою під Сянками впали перші жертви відновленого українського війська. Воно утратило 5 убитих. полягли Іван Козьол, Іван Юріїв, Василь Грицина і Данило Корінь; перший та останній із них, це учні української академічної гімназії у Львові; кілька стрільців потрапили в полон.

Другого дня, 28 вересня, москалі перейшли теж галицько-мадярську границю між Климцем і Вербяжем і атакували сотню Дідушка в Верецьких. Їх боронили спершу дві чети (II. і IV.), і вже підчас бою долучилися ще дві інші, що попереднього дня були під Ботелкою. Сотня вдержалася на становищах до вечора й завзято бо ронила Верецьких, обабіч дороги. Жертви бою були: 10 убитих, 11 ранених, 8 потрапило в полон.

Ці перші бої У. С. С. в обороні рідних Карпат започаткували збройні визвольні змагання українського народу.