Грудень (свята св.Андрія, Катерини, Варвари)

Цей місяць, що закінчує традиційний річний циклі наповнений святами містичного характеру: ворожіннями, магією та ін. Адже наближається час панування злих сил у природі, який триватиме до 25 грудня — зимового повороту Сонця, яке виходить на літню дорогу.
Найбільшими святами були Дмитра (9 грудня) та Андрія (13). У ці дні дівчата ворожать, дізнаються про свою долю і про майбутніх наречених, а хлопці на Катерини (7 грудня) постяться, щоб мати добрих дружин. На Катерини дівчата зрізають гілочки вишні і ставлять їх у воду: якщо ті розквітають до Різдва, то у новому році дівчина одружиться.
Найбільш цікавим у цьому місяці видається Андрія (Калита). Його обрядовість тісно пов’язана із язичницьким світоглядом і є ніби вступною до майбутніх космологічних різдвяних свят. На вечорницях цього дня хлопці й дівчата влаштовують гру: кусають калиту — медовий корж із отвором посередині.
Обирається «пан Калитовський», який високо на палиці тримає калиту. Хлопці по черзі виконують роль «пана Коцюбовського», сідаючи верхи на коцюбу і примовляючи: «Їду, їду на коні, на коні, на коцюбі», рухаються до калити. Хлопці та дівчата допікають Коцюбовському жартівливими питаннями та характеристиками. Якщо Коцюбовський не засміється, йому дозволяють кусати калиту без допомоги рук, можна лише підстрибувати. Якщо ж Коцюбовоський засміється, дівчата мастять йому обличчя сажею.
У день Наума (14 грудня) найкраще віддавати дітей у навчання, тоді наука піде на ум. Раніше, відправляючи сина до школи, його цього дня мили, стригли, вбирали у все нове і вели до дяка, який освячував його прихід на навчання.
На Варвари (17 грудня) починали «Вовчі весілля» — час, коли темні сили, які асоціювались із цими тваринами, влаштовували свої ігрища та шабаші.
Життя у селі на деякий час завмирало, виконувалася лише хатня робота.

Лютий (Стрітення, Масниця)

15 лютого святкувалось Стрітення. Його язичницька назва «Зимобор», або «Громниця». За повір’ям, цього дня зима зустрічалась із весною. Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво — «жайворонків», давали дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір.
Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громівниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. В цей день дівчата на перших прогалинах співали закличні веснянки.
На Стрітення ворожили на урожай — кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було — погана ознака.
На Стрітення освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою, нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.
За тиждень перед початком Великого посту починали святкувати Масниці — проводи зими і зустріч весни. Це свято, яке тривало тиждень, щовечора збирало молодь на вечорниці. Хату для цього наймали за якесь збіжжя чи харчі хлопці у бездітного подружжя або вдови. Одружені на вечорниці ніколи не ходили. Тривали ці вечори молоді аж до третіх півнів називались «досвітками». Останній тиждень, перед початком Великого посту, вечорниці були святковими, тобто із празниковим столом, на цьому вона припинялись і починалась вулиця (тобто ігри та забави на вулиці), яка тривала до Семена.
Одним із найпоширеніших звичаїв на Масниці був звичай справляти «колодку». Її справляли жінки і дівчата. У понеділок зранку жіноцтво збиралося в корчмі «на колодки». Хтось приносив поліно —і «колодку», його вповивали, це значило, що колодка народилась. Жінки й дівчата сідали за стіл, вітаюча одна одну з народженням колодки, потім співала пісні. Після святкування народження колодки заміжні жінки ходили по хатах, де були дорослі хлопці та дівчата, і прив’язували їх матерям колодку до ноги. Це було покарання за те, що не оженили синів чи не віддали заміж дочок за осінні весільні місяці.
В’язали і дівчата колодку, але хлопцям, і не до ноги, а до лівої руки, ця колодка прикрашалася стрічками, квітами тощо. Парубки платили дівчатам викуп за колодку грошима або якимись подарунками. Справляли «колодку» цілий тиждень, оскільки у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу — женилась, у четвер — померла, у п’ятницю масничного тижня відбувались тещині обіди. Зяті водили тещу до себе в гості і частували.
На Масниці весело розважались різними іграми: катанням з гір на санчатах, катанням на «крутилках», на льоду тощо. Частувались щодня варениками із сиром та сметаною або гречаними млинцями.
У першу неділю Великого посту відзначався день Власа — переінакшене ім’я язичницького бога Велеса — покровителя домашніх тварин, духа родючості, плодючості, достатку й домашнього господарства. Це свято винятково родинне, пов’язане з пошануванням худоби: це і обкурювання домашніх тварин ладаном та цілющим зіллям, прикрашання хлівів та худоби вінками, стрічками тощо.
Цього ж дня, за традицією, починали організовувати і громадські череди, наймати пастухів, укладати договори.

Січень (Різдво, Свят-вечір, Йордан)

СІЧЕНЬ
 
Різдво. Свят-вечір
 
Отже, Різдво — перше з новорічних свят, воно має давню історію і як свято народження Всесвіту відзначалось ще у часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не відображає його християнської сьогоднішньої суті. У давнину це слово звучало як Род’здво і означало народження з двох стихій всього живого. Самі обряди і ритуали Різдва свідчать про його давню космогонічну суть. Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір’ям зодіаку, готували 12 священних страв: кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником, горох з олією і часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу, варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. Те, що до переліку страв включені зернові культури прадавнього походження, свідчить, що різдвяна вечеря — жертовна трапеза на честь Коляди. Цікаво, що 12 священних ночей творення Всесвіту теж відповідають кількості сузір’їв зодіаку, а те, що господар дому, за звичаєм, виходив на подвір’я і обертався на місці проти годинникової стрілки або обходив хату, прямо вказує на імітацію видимого руху сонця через сузір’я. На покуті ставили сніп жита або пшениці, що має кілька назв, а серед них Коляда (Сонце) та Дідух (Місяць). Напередодні свята або безпосередньо перед свят-вечерею вносили плуг і клали під святковий стіл або біля снопа. Цей плуг виконував важливу роль у наступному святі на Щедрий вечір. Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти-сонця з голови Лади, народженні Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народженні богині води Дани на Водохреща (Ордань).
За віруваннями наших пращурів, у ніч на Різдво активізовувались сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визріванню світлої сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злі сили їх не розпізнали, ходили по хатах і співали величальні пісні Коляді, відганяючи темну нечисть. Ці магічні відлякування та величання і звуться колядками, у них збережено суть уявлень про оновлення світу, а сам процес колядування — імітація космічного акту сонценародження. Колядники уособлюють предків роду, віщунів просвітлення, тому обрядова кутя, яка призначається і мертвим і живим, є жертвою, за допомогою якої можна здолати темні сили. Те, що у давнину Коляда виявлявся у двох іпостасях — Сонця і Місяця, свідчить про існування давнішого за сонячний — місячного культу і розуміння небесних світил як уособлення світла — Сура. У колядках та щедрівках зустрічається і прославлення -триєдиної сутності Всесвіту — сонця, місяця, дрібного дощику (вогонь, земля, вода) і створення життя. За праслов’янським мисленням, світ створювався так: не було ні неба, ні землі, тільки синє море, «а серед моря синій явір» — дерево життя. На дереві три птаха (сокіл, голуб, півень), вони спускаються на дно моря. Виносить кожен часточку піску, з якого творяться чорна земля, чисте небо, ясен Місяць. Людина ще не могла уявити створення чогось інакше, як через ріст, тому дерево фігурує як основа життя. Птахи символізують один із чинників життєвої сили, яку уособлювали сонце, місяць, зірки, пізніше з’явилось поняття душі, а до того існувало абстрактне поняття сукупного світла Сура, від якого дуже близько до Ора — енергії світла, космосу тощо. Елементи космогонічних уявлень українців чітко простежуються на прикладі давньої колядки:
 
Як ще не було початку світа,
То ще не було неба ні землі,
А лише було широке море,
А на тім морі явір зелений,
А на тім яворі три голубки,
Три голубочки раду радили:
— Як би ми, браття, світ поставили?
Ой, ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Toy пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні.
 
Відповідно до космології язичників світотворення було пов’язано з моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватись світловий день. Виникнення і розвиток космічного світу ділиться на три періоди — три свята: народження Сонця (7 січня за новим стилем); народження Місяця (14 січня) і народження Води (19 січня). За християнською традицією це відповідно Різдво Христове, св. Василя та Маланки, Йордань.
Різдвяні колядки з часом набувають відчутного християнського звучання, оскільки цей день вважається днем народження Ісуса Христа, наповнюються і відповідною символікою деякі обряди: це і сіно, що підкладалось під скатертину (сіно було в яслах при народженні Христа), і вертеп тощо.
 
Але перейдемо до опису свята, взявши за основу звичаї та обряди, характерні в тому чи іншому прояв: майже для всієї України.
 
Підготовка до свята Різдва, або Свят-вечора, починаеться ще вдосвіта із розпалення вогню в печі. Раніше цей священний вогонь добували тертям, цин вогнем розпалюється у печі вогонь з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота; крім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене, у цю ніч ніщо не повинно ночувати поза домом, вся родина теж мусить бути вдома. Саме в цей час добре миритись із ворогами, щоб у на вому році було мирно, а проти тих, з ким миру бути не може, виконуються магічні дії: затикаються всі дірки у лаві з примовкою: «Не дірки затикаю, але роти своїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене цілий цей рік».
Як зайде сонце, господар вносить до хати обжиночний сніп, який від закінчення жнив перебував у хліві чи на горищі. Коли господар заносить «дідуха» до хати, то вітається з усіма, ніби вперше побачив:
 
—Дай Боже здоров’я!
—Помагай, Боже,— відказує господиня.— А що несеш?
—Несу злато, щоб увесь рік ми жили багато!
 
З цими словами господар хреститься і віншує свою родину:
 
—Віншую вас щастям, здоров’ям, із цим Святим вечором,  щоб ви у щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ,  поки Бог назначить вік!
 
Сніп ставиться на покуті під образами, перев’язується залізним ланцюгом, а біля нього кладуться ярмо, чепіги від плуга, сокира та інші залізні речі, які, за повір’ями, захищатимуть дім від злої сили. Потім стіл застеляється скатертиною, під яку на чотири кути столу кладуться голівки часнику з тією ж метою захисту. На стіл викладають спечені калачі і хліби, які ставить дитина (невинна душа). Кутя та узвар виставляються біля «дідуха». З кожної страви набирається потроху у велику миску, господар виносить це до худоби, даючи їй покуштувати «святої вечері» та благословляючи її хлібом. Щоб охоронити двір від злих сил, хазяїн сам чи з усією родиною, з новоспеченим хлібом, маком, медом і водою обходить усе своє господарство, обкурюючи усе ладаном. Інколи господар замість обходу обертається з хлібом проти годинникової стрілки. Хліви та стайні обсипаються маком, щоб відьми, визбируючи його, не приступили до худібки, на кінець обходу зарубується поріг хліва, стайні, щоб не переступила його ворожа сила. Після цього відбувається заклинання злих сил: господиня набирає у полумисок потроху з усіх страв, поверх кладе калач, чарку з медом, чарку з водою, горіхи і яблука. Господар в одну руку бере полумисок, в іншу батіг або сокиру і йде закликати «гостей». Повертаючись за сонцем, господар кличе тричі:
 
«Морозе, морозе, ходи до нас кутю їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю! Буря, буря, будь ласкава і виходь до нас на святу вечерю! Коли тепер не ласкава прийти на святу вечерю, на дари Божі, на ситі страви, на палені горілки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас в літі, як ми тебе не потребуємо! Вовче, вовче, ходи до нас до оброку! А не прийдеш до оброку, аби і не йшов до моєї худоби до року».
 
Після цього, погрожуючи батогом чи сокирою, треба обернутись проти сонця і йти до хати не оглядаючись, щільно зачинити двері, до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати.
Потім господиня накладає в миски страви, кладе перший хліб, який з печі того дня був вийнятий, у миску, встромляє свічку і на рушнику подає господареві. Той обходить тричі за сонцем, потім ставить миску і молиться:
 
— Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене, раба Божого (ім’я), від віри поганої та від безвір’я на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякую Богу Святому, що поміг нам дочекатись у мирі й спокої цих Божих свят. Та допоможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь.
 
Після молитви він бере миску в руки і примовляє: «Ми всі з усього щирого серця і Божої волі кличемо Божі і грішні душі на вечерю і даємо їм, аби вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Я даю тим померлим душам, що на світі погибли, порятунку не мають. Хай Бог їх душі спасає. Я їх стільки запрошую і заклинаю на цю Божу тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірок»,— із цими словами передає миску комусь із сім’ї, а той ставить на стіл. Господиня відбирає трохи куті та узвару і ставить на вікно, для померлих. Починають їсти святвечірні страви у мовчанні. По вечері починаються ігри: діти ставлять на сокиру ногу, «щоб були тверді, як залізо», залазять під стіл і квокчуть, «щоб квочка сідала», а мати за це кидає їм гроші та цукерки. Під кінець уся сім’я співає колядки.
 
Деякі обряди, спільні для всієї України, мають регіональні відмінності, наприклад, у деяких місцевостях після вечері діти розносять кутю по родичах, у інших заможні господарі розносять вечерю бідним. Так само і колядувати починають у різний час: прямо на Свят-вечір або ж перший вечір Різдва. Колядують дитячі та молодіжні ватаги, водить таку ватагу «береза», у компанії ще є «виборець» — скарбник, «міхоноша» — носій подарунків, «звіздар» — хлопець, що носить традиційну восьмикутну зірку із свічкою та дзвіночками. Колядники починають обходом навколо церкви з колядками. Потім діти йдуть під вікна проситись поколядувати, одержавши дозвіл, колядують усім членам родини на замовлення. Господарі пригощають дітей яблуками, горіхами, цукерками та іншими ласощами, дають гроші. Молодіжна ватага береться за справу інакше: вони підходять до будинку, «береза» стукає у вікно, гукаючи:
 
—Пане господарю, благословіть Христа славити!
—Просимо,— відгукуються господарі.
 
Господар виходить з калачем в руках, господиня з рушником, цілують хрест, який тримає один з колядників, і господиня пов’язує його рушником, а господар дає калача та інші дарунки «міхоноші», частує колядників. Вони співають гуртом, розповідають про смерть царя Ірода, показують різноманітні побутові сценки: залицяння парубка до дівчини, циганське ворожіння тощо. Кількість дійових осіб може бути різна, так само й монологів і дій теж може бути то більше, то менше. Але основна частина майже скрізь однакова.
Колядників частують, вони співають гуртом колядки на всіх членів родини, кінчається все це віншуванням. Щоправда, у деяких районах Україні навпаки, із віншування починають:
— Віншуємо вас, аби у вашій загородці було стільки овечок, скільки в хлібі кришок, віншуємо вас многая літа, сими святками, сим Новим роком, святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров’я, а в дому склінно, у кіннику — коні, у кошарі — вівці, у пасіці — бджоли. Дай, Боже!
По цьому можуть бути танцювальні колядування, коли один з колядників, танцюючи на одній нозі обходить всіх, вимагаючи подарунків:
 
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу!
Як маєш сина — накрай сира!
Як маєш дівку — шли по горілку!
Ой дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вижени з хати!
Ой хоч ожогом, хоч кочергою,
Хоч дівчиною кострубатою.
 
Після цих розваг колядники, тричі кланяючись виходять спиною наперед.
Обряди колядування можуть мати варіанти, але їхній зміст залишається однаковим — віншування господарів та обдарування колядників, які символізують посланців царства померлих, недаремно традиційно колядники притишують голоси та обмазують обличчя сажею, одягають маски та ін.
 
Новий рік за старим стилем — свято Щедрого вечора. Це свято пов’язане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації, з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшла в сучасну — Василя Прямою вказівкою на зв’язок із космогонічними уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова щедровечірня страва. Слово «пиріг» у доіндоєвропейській мові означало «хліб Місяця». Такими ж точними вказівками є і щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби.
Напередодні Нового року, на Маланки, розпочинаються символічні дійства з водою, провіщення Майбутніх космічних подій — народження богині води Дани, воду мають сотворити Зоря і Місяць. Засівання вранці на свято Щедрого вечора — жертовний обряд на честь богині води Дани. Цей обряд імітує оранку. Гра у весільні пари теж є глибоко символічною і пов’язаною знову ж таки з космологічними міфами і уявленнями. До наших днів дожив і обряд водіння кози — стародавнього тотему наших пращурів. Смисл цього обряду — символічна розповідь про язичницький обряд. Ватага парубків символізує собою процесію жерців, хлопець у вивернутому кожусі, із рогами на голові, грає козу. Старовинний обряд починався відразу, тільки-но ватага переступала поріг дому. Під супровід відомого «Ого-го, коза, ого-го, сіра» відбувається містерія зі смертю, спробами оживлення і, нарешті, воскресінням кози. Згадаємо, що коза була атрибутом бога Перуна, у зображеннях Перун малювався із козячими рогами, що залишились символом святості. Звичай колоти кабана або принаймні порося на Щедрий вечір теж зберігся від прадавньої доби, кабан був жертовною твариною і присвячувався світлу. Отже, якщо підсумувати залишки давньої віри в новорічних образах, можемо зробити висновок, що збереглись звичаї багатьох племен, які свого часу утворили етнічну єдність — український народ: традиція ходіння з плугом — органічно перетворена і розвинена теорія народження життя від води і вогню в символічне розуміння народження життя від світла у вигляді плуга й зораного поля; традиційне дійство з козою — залишок культу тварини (тотемізму), прославлення господаря дому у щедрівках та колядках присвячено народженню Місяця, а традиційні обливання водою напередодні Нового року (Маланки) пов’язані з культом води і є своєрідним містком до наступного свята Водохреща. Обряди побутують нині у святкуванні Нового Року, дещо збереглось і до сьогодні. Але опишемо традиційне свято Нового року.
На Щедрий вечір, як засяє зоря, господар дому запалює свічку і обкурює хату ладаном, очищаючи її від злих сил. Господиня ставить на стіл вечерю, а на покуті велику миску з пирогами, господар сідає так, що його не видно за пирогами, а діти роблять вигляд, що не бачать його, і запитують матір:
 
        Мамо, де наш тато?
        А хіба ви мене не бачите, діти? — озивається батько.
        Не бачимо, тату.
        То дай, Боже, щоб і на той рік ви мене так ні бачили.
 
Двері в ніч на Новий рік не замикають, чекають посівальників, що на світанку бігають від хати до хати з рукавичками, в яких повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху тощо. Перший посівальник приносить у хату щастя, його саджають на порозі, «щоб курчата висиджувались», за стіл — «щоб був достаток» тощо. Посівають лише хлопці, бо першим до хати на Новий рік має увійти чоловік, Що вважається гарною прикметою. Посіваючи, говорили:
 
Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю,
На щастя, на здоров’я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік,—
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!
 
Зерно від посівальників ретельно визбирують і віддають птиці, «щоб добре неслась і велика росла» Отже, свято Щедрого вечора, об’єднане символічними обрядами з Маланкою і козою, в яких майбутні проростання символізується окропленням водою, а оживлення кози виступає символом оживання природи, заорювання плугом та засівання, крім зв’язки з астральним культом, є магічним актам, пов’язаним з наступним врожаєм і спрямованим на те, щоб людям жилось заможно.
 
 
Йордань
 
Різдвяні святки тривають аж до свята Водохрещі, або Ордені, Йордана (19 січня). Весь цей час від Різдва до Водохрещ нічого не можна було робити, лише ходити в гості, а жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння коноплі — мички микати.
Слово Ордань виникло у найдавніші часи і означало, певне, надання воді сонячної сили. У язичницькі часи святкувалось як народження богині води Дани. Від давніх звичаїв слов’ян збереглося особливе ставлення до води у цей день. За традицією, на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався у червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин чи смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода — особлива, її використовували не лише для лікування хвороб, а й для різноманітних магічних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство. Хлопці на Водохреще мали почесне і важливе завдання — вони малювали хрести на хатах, парканах, хлівах. Ці хрести витирати не можна було і, якщо не змивали їх дощі, вони вберігались до нових Водохрещ.
Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, пирогами та іншими стравами. Молодь збиралась на забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, інші катались на санчатах, що ковзали по кругу на льоду, дівчата співали йорданські колядки:
 
Рано-вранці на Йордані
Дали йому ім’я Йосип,
Рано-вранці на Йордані.
Мати Божа незлюбила,
Од престолу одступила.
Рано-вранці на Йордані
Дали йому ім’я Петро,
Рано-вранці на Йордані.
Мати Божа незлюбила,
Од престолу одступила.
Рано-вранці на Йордані
Дали йому ім’я Ісус,
Рано-вранці на Йордані.
Мати Божа це злюбила,
До престолу приступила,
Рано-вранці на Йордані.
 
Після Водохреща починалось послаблення морозів, оскільки минала половина зими. За три дні після свят жінки починали прясти, ткати, шити, а чоловіки домолочували залишки хліба в клунях.

Маланка (в діях)

Парубки та дівчата водять Маланку з козою, з ними ходять орач з чепігами, сівач із синею, дід з батогом, циган, циганка і чорт. Зібравши ватагою, щедрувальники йдуть селом, заходять до хат, розігруючи таку містерію: підходячи до чиєїсь хати, голосно запитують:
 
        Чи дома пан господар?
        Вдома,— озивається господар,— заходьте до хати.
 
Ватага із щедрівкою на господаря заходить до хати
 
        Дозвольте пощедрувати.
        Щедруйте, будь ласка.
        На кого?
 
Господар називає господиню, сина, дочку, щедрувальники співають на кожного щедрівку, за що всі пригощають ласощами, дають різні подарунки. Потім настає черга Маланки, яку грає хлопець у дівчачому вбранні. Щедрувальники співають «Маланку», а та в цей час ходить по хаті, підмітає, витирав посуд ганчірками, бризкає водою на господарів. Все це виконується з різноманітними жартами, пародіюванням, за це Маланка теж одержує щедрі подарунки.
 
Наступний епізод містерії — смерть та оживленні кози. Його ми опишемо детальніше, оскільки інколи цей момент є головним у новорічному дійстві. Щедрувальники заходять до хати і відразу починають театралізовану розповідь:
 
Ого-го, коза,
Ого-го, сіра.
Недавно з Москви
З довгими кісьми
Ти пішла б у лісок
Та нажала б нам сіна снопок,
Погодувала б малих діточок.
Ой не йди, не йди, бо в тому лісі стрільці
Поховалися, розховалися,
Хочуть козу вбить, шкуру облупить,
М’ясо порубать, собакам віддать.
А я тих стрільців не боюся
Тільки боюся старого діда,
Що в того діда сива борода.
 
Коза у цей час, а це малий хлопець у вивернутому кожусі, відтворює розповідь відповідними рухами. Аж ось з’являється дід, хор співає:
 
Вдарив дід козу
По сірому боку.
Тут коза впала.
Нежива стала.
 
Далі розігруються своєрідні діалоги між дідом і циганом, який торгує шкуру померлої кози, діда з циганкою, яка намагається видурити козу у діда, та діда з бабою, яка наполягає на тому, щоб лікар оживив козу, хор співає:
 
У вашім домі, вашім хоромі
приключилась нашій кізоньці біда.
Чи нема тут лікаря коновала,
Щоб наша кізонька на ноги стала?
 
З’являється лікар у східному вбранні, він стає навколішки перед козою, щось шепоче і намагається магічними рухами оживити її, нарешті коза встає під спів хору:
 
Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза рогом, там жито стогом!
 
Ожила коза, всіляко веселиться і зачіпає глядачів, потім орач заорює, сівач засіває у хаті, бажаючи у новому році достатку, щастя і врожаю.
Щедрувальників обдаровують різноманітними подарунками, і вони продовжують обхід села.