Про Україну




Мені подобається

Народна мудрість

Небо — величезне покривало.

Оберіг для дружини чи доньки
200 грн
замовлення безпосередньо у автора
спеціальний проект "Магазин від майстра"

Ведмідь

Ведмідь багато в чому схожий на людину: стоїть на задніх лапах, має сліди, подібні до людських. Отож у міфопоетичній свідомості з'явилася думка про спорідненість, спільне походження або створення ведмедя з людини. Або ж, навпаки, людини з ведмедя. Культ цієї тварини подекуди й донині існує в різних народів: у обських та сургутських хантів, айнів і нівхів, лопарів, бурятів, фінів, кавказьких горців, алтайців, киргизів, росіян... Ведмідь є символом багатства, родючості й достатку. Обські угри вважали, що бурий ведмідь приніс їм вогонь, ненці — що білий ведмідь навчив їх користуватися вогнем, евенки розповідали про ведмедя, котрий разом із вороном створював всесвіт. Ведмідь у казках і легендах є духом-оборонцем, духом-цілителем, утіленням душі померлого родича.
 
Українці вважали, що, йдучи полювати на ведмедя, обов'язково слід поститися й молитися, а оббіловуючи звіра — змочити його кров'ю рушницю: тоді вона завжди стрілятиме влучно. Курейські кети, один із народів Сибіру, мали звичай брати на полювання підлітків. Мисливець відрізав шматочок ведмежого серця, занурював його у кров звіра й наказував синові з'їсти, промовивши перед цим: "Ти — сильний, мій батьку. Перемітиш, сильніший за тебе, я стану ще міцнішим, моє серце буде ще міцніше від твого". Іноді хлопчик мусив, тримаючи за вуха, осідлати ведмедя, який іще ворушився.
 
У росіян ведмедем лякали зовсім малих дітей:
 
Чоконьки-бляконьки
По полю ходили,
Огород городили.
Злой медведь.
Не бери больших,
Бери маленьких,
Косолапеньких.
 
В уявленнях українців, особливо жителів Карпат, ведмідь постає могутнім лісовим мешканцем, царем звірів, якого вголос і називати небезпечно. Тому цю тварину найчастіше кличуть "вуйком", "великим", "батьком", "Бурмилом", "старим", "мельником", "бортником", "лісовим чоловіком", у казках діє "Ведмідь-Набрід".
 
В одній із українських казок ведмідь — це брат велета, якого вбиває головний герой: "Раптом до нього вискочив ведмідь: — Ага, попався мені до рук, злодію! Маєш знати — я брат того велета, котрого ти згубив! Я би тебе задушив одразу, але се буде мала кара. Хочу ще помучити, а тоді вже знищу. Йди й живи. Але не смій женитися. Бо коли женишся, тої хвилини тобі й кінець".
 
Тут ідеться про посвяту підлітка в чоловіки — ініціацію, після якої дозволялось одружуватись. У багатьох описах цього обряду присутнє "чудовисько", в череві якого відбуваються імітовані смерть і народження хлопчиків. Таким чудовиськом постає в казці ведмідь — брат велета, який обіцяє з'їсти легіня, як тільки той збереться взяти собі когось за дружину.
 
З ідеєю родючості, врожаю, народжуваності пов'язане рядження ведмедем під час весілля, Масниці, Великодня в українців, поляків, чехів, росіян, словаків. Під час похоронного рядження в українців Карпат чи не найпоширенішим був образ ведмедя. Він тут постає прародичем, тотемом, магічною твариною, символом плодючості, благополуччя та здоров'я. Ведмедем убирали, використовуючи вивернений кожух, шапку з "ухачами", вуха робили зазвичай із ложок. Обличчя при цьому чорнили сажею. Відомі дві форми забав із рядженим-ведмедем: це "полювання на ведмедя" й так звана "ведмежа комедія". Гра "полювання на ведмедя" відтворювала кілька сюжетів: блукання ведмедя "полониною" з прагненням схопити собі на поживу "корівку" (котрусь із дівчат). Дівчата весело тікали від того, хто зображав ведмедя, а в цей час, "розбуджені" звуками трембіти, з'являлися "пастухи" з рушницями, які "переслідували" "ведмедя" і зрештою "вбивали" його.
 
Інша гра відтворювала виступ "ученого ведмедя", якого приводили "комедіяші". Вони й побрязкували перед "ведмедем" "грішми" (камінцями) в полумиску, заохочуючи його до танцю. "Ведмідь" танцював, припрошував до танцю дівчат і молодиць, дотепно жартував із ними. Сама гра була імпровізованою, комізму могли додати сам "ведмідь", "комедіяші" чи інші учасники забави.
 
Чому під час похоронного обряду в наших предків з'являється ряджений ведмідь? Відповіді на це "темне" питання можна пошукати у звичаях досить далекого від нас сибірського народу — кетів. Убиваючи на полюванні ведмедя, кети ніжно називали його "старим", умовляли не сердитись і запрошували в гості. Перед тим, як обдирати шкуру, відрубували праву передню лапу й ворожили за її допомогою, вгадуючи, хто з померлих родичів прийшов  ведмежому образі. Щоразу, кидаючи лапу на живіт ведмедя, запитували, з якого роду померлий, хто він. Ствердну відповідь означала лапа, що впала "долонею" догори. Після такого ворожіння праву ведмежу лапу зберігали як амулет.
 
Цікаво також, що гуцули в суботу перед Трійцею, коли в народі поминають так званих "заставних" мерців, несуть до церкви продукти з першого весняного молока, щоб ведмідь не завдав якої шкоди в господарстві.
 
За давніми уявленнями, перший ведмідь був богом. В одній з українських легенд, записаних на Харківщині, "старий дід" робить чоловіка спочатку богом, а потім ведмедем: "... ведмеді від людей пішли плодиться, від того чоловіка, що був богом". У сибірській та північноамериканській традиціях існувало вірування, що душі наймогутніших шаманів мали здатність набувати ведмежої подоби. Шаман не тільки ототожнював себе з ведмедем, а й наділяв "ведмежими" рисами учасників ритуалу. Перевертнів-ведмедів знають й інші народи.
 
У східних слов'ян поширені уявлення про ведмедів-перевертнів, якими перекидаються чарівники, або ж про людей, зачаклованих у ведмедів. Найчастіше перетворення відбувається під час весілля, оскільки саме цей обряд належить до ритуалів "переходу", коли людина, за стародавніми уявленнями, перебуває на межі — "світів", соціальних станів, різних родів... Тому саме в такий день найлегше нашкодити, чинячи всілякі метаморфози.
 
У легендах багатьох слов'ян ведмедем стає чоловік, покараний Богом за якусь провину. Найбільшої популярності серед білорусів та українців набула легенда про лякання Христа. "Коли Господь ходив ще по землі з апостолами, йшли вони одного разу через якусь річку біля млина, і треба їм було переходити місток. А мірошник узяв та сховався під містком, щоб налякати їх. Він одягнув кожух вовною назовні і несподівано вискочив з-під містка. Тоді Господь мовив до нього: "Та щоб ти так бігав, доки твого віку!" З того часу й повелись на світі ведмеді". У варіантах цієї легенди мельник (багач) не захотів пускати Христа переночувати й заховався від нього під колесо (під овечою шерстю), за що й став ведмедем. В іншій легенді ведмедями поставали мешканці цілого села, прокляті мандрівним ченцем за те, що не хотіли впускати його до хат. Доволі поширена в росіян легенда про походження ведмедів від жадібних чоловіка та жінки. Якось у лісі старий рубав липу, що заговорила до нього людським голосом і попросила не чіпати її.
 
Натомість дерево обіцяло зробити для діда все, чого той забажає. Спочатку він попросив нарубаних дров, а потім, за намовою своєї старої, прохав дедалі більше всіляких вигод та статків. Аж нарешті бабі заманулося, щоб її та діда боялись люди. Так старі обоє стають ведмедями. Росіяни Півночі розповідають, що ведмеді — то діти Адама і Єви, яких ті переховували в лісі. У болгар і сербів побутує легенда про ведмедя, на якого перетворюється пасербиця (або невістка), котру посилає мачуха (свекруха) прати чорну шерсть, допоки вона стане білою.
 
Спорідненість людини та ведмедя засвідчують повір'я закарпатських українців: якщо зняти з ведмедя шкуру, то він має такий вигляд, як людина: самець — як чоловік, а самиця — як жінка. Так само думали і єнісейські ханти: ведмежа шкура — тільки покрив, під яким — істота людського вигляду, наділена божественною силою та мудрістю: "...як людина: шкура — тільки одяг, як у нас".
 
Існувало вірування, що, як і вовк, ведмідь може напасти на корову тільки з божого благословення. Гуцули, щоб уберегти корів від ведмедя, ніколи не вигонили вперше худоби на Благовіщення.
 
На жінку ж ведмідь здійснює напад з іншою метою: аби забрати до лісу й жити з нею як із дружиною. Існує багато легенд про те, що діти, народжені жінкою від ведмедя, або ж, навпаки, ведмедицею від чоловіка, мають велику богатирську силу й не можуть жити ні серед людей, ні в лісі серед звірів. У кетів існував міф, що передував ритуалові, про семилітнього ведмедя-кайгуся, який був сином ведмедя та жінки. Вирішивши одружитись із дівчиною, кайгусь вирушає до людей, не послухавши застережень батька-ведмедя та звірів, що зустрічались йому дорогою: "Не йди, назад не повернешся, вб'ють тебе люди". Із викраденою дівчиною молодий кайгусь, переслідуваний її батьком, довго поневіряється лісом, аж поки, знесилений, сам іде назустріч погибелі. Перед смертю ведмідь розповідає, що слід робити людям із його тілом: як відрізати його праву руку й ворожити про те, скільки днів він "гостюватиме" в мисливців, чим його годувати, як збирати кістки і що чинити з головою.
 
В одній із казок, записаних братами Гріммами, ведмідь довго навідує двох дівчаток, натякаючи їм, що саме він — майбутній наречений однієї з них: аж поки смерть злого карлика не визволяє його від чарів. Молодий принц, якого карлик перетворив на ведмедя, одружується з Біляночкою ("Біляночка і Ружечка"). Казка про таке одруження приховує давніше уявлення про можливий шлюб ведмедя й дівчини. Ще віддаленіша аналогія в казці "Ведмежатник", де дівчина одружується із солдатом, якому нечистий наказує сім літ не митися, не голитися, не обтинати нігті, дозволяючи тільки спати на шкурі вбитого ним страшного ведмедя.
 
Особливу плодючість, яку приписували ведмедю, засвідчує пісня, де той здійснює щоранку:
 
Ой не знала бідна вдова,
Як на світі жить,
Да й найняла ведмедика
За плугом ходить...
 
У чехів та словаків на свято Масниці жінки співали про льон та коноплі, танцюючи з рядженим ведмедем. Кожна при цьому намагалася відірвати від нього віхоть горохової соломи, щоб покласти її до курника — аби кури "велись". А в росіян із ведмедем обходили поля — щоб урожаї були кращими.
 
Міфологи припускають, що ведмідь — один із найдавніших символів нареченого. Білоруські та російські весільні пісні підтверджують це припущення:
 
Мядвенник идеть, мядведя ведеть.
А хадитя, дети, мядведя глядеть!
 
Білоруси також твердять: "Чым мядзведзь касмацейшы, тым жаніх багацейшы". Ця ж символіка й в українській весільній пісні про "нечесну" наречену:
 
Хоч їдь, матінко, хоч не їдь,
Бо вже донечці роздер ведмідь!
 
Росіяни та болгари асоціювали наречену із ведмедицею. У Тверській губернії після вінчання співали:
 
Свекор-батька говорит:
— Нам медведицу вядут!
 
Перед весіллям дівчата-болгарки переряджають наречену ведмедицею, і та розповідає, звідки взялись ведмеді: молода дівчина, яку переслідують неодружені хлопці (чи турки) втікає в гори й там стає ведмедицею, щоб її не впіймали. Свою розповідь наречена супроводжує пантомімою: показує, як ведмідь стає на задні лапи, рикає.
 
Поляки, аби перевірити цноту нареченої, змушувати її дивитися в очі ведмедю. Звір мав заревіти, обурившись її "нечесністю". Отже, ведмідь як звір "чистий" наганяв страху на нечисту силу. Він міг зняти чари, коли комусь було "пороблено" — варто тільки провести ведмедя через будинок або обкурити помешкання його шерстю. Ведмідь також "чує" відьму й завжди відмовляється заходити до її хати. Домовик ведмедя боїться, й коли дуже розбешкетується, росіяни заводять до хліва ведмедя. Поляки вірили, що ведмідь може прогнати водяника; росіяни — що "рижный" тікає від ведмедя, залишаючи йому скарб; німці — що карлики тремтять перед господарем лісу — ведмедем.
 
Водяника ведмідь не любить, як лісовий мешканець — жителя водяного, ведмідь допомагає мельнику прогнати настирливого водяника, що занадився ходити до млина. І тому іноді українці називають ведмедя "мельником". Рибалки побоюються згадувати ведмедя вголос, бо водяник здійме бурю, або ж розірве сіті.
 
Проте відомо також, що ведмеді знаються з лісовиками. Але це й не дивно, у лісовиків "олені, сарни, зайці — то їх худоба, а медведі, вовки, рисі — то їх пси й коти. Вони пасуть свою звірину і пильнують, аби їм не стало що зле". Тому, зрозуміло, ведмідь — охоронець худоби. Череп, кігті й шерсть ведмедя вішати у хліву або на конюшні не тільки для того, об уберегти свійських тварин від злих сил, а й для того, щоб вони плодилися, "велися".
 
Ведмедя — сильного і сміливого звіра — люди не тільки вшановували, а й боялися. Тих же, хто зуміє перемогти страшну тварину, вважати героями. Одна із закарпатських казок оповідає про мудрого та винахідливого діда, що поборов ведмедя, який з'їв його улюблену вівцю Северу:
 
"— Гей, ти мою Северу з'їв? — крикнув йому дідо.
Ведмідь роззявив пащу, заревів. А дід схопив шапку — і ведмедеві в горло! Йому дихання сперло, впав на землю, закидав собою і одразу здох".
 
З ведмедем пов'язували цілу низку народних прикмет. Вважали, що ведмідь залягає в зимову сплячку на Воздвиження, десь посеред зими перевертається на інший бік, а прокидається на Стрітення чи Благовіщення. Білоруси, щоб допомогти ведмедю вийти з його лігва, святкували "Комоїдицю". Напередодні Благовіщення готували і споживали їжу, яку вважали ведмежими ласощами: горохові "коми", вівсяний кисіль і сушену гичку ріпи. Після обіду обов'язково довго перекочувалися з боку на бік, щоб допомогти таким чином ведмедеві прокинутись. Гуцули твердять: якщо, прокинувшись, ведмідь помітить свою тінь, то ще шість тижнів спатиме, аж до теплого Олекси, бо весь цей час стоятимуть морози.
 
Сербам та болгарам відомі так звані "ведмежі" дні, які святкують, щоб захиститись від ведмедя. Ці дні припадають на св. Андрія, св. Сави та св. Прокопія, яких вважають охоронцями від ведмедів. Напередодні св. Андрія в сербів та болгар варили кукурудзу й залишали її на ніч у дворі — аби нагодувати ведмедів. Звичайно ж, і того, на якому верхи їздив сам св. Андрій. Цікаво, що подекуди в Болгарії, вшановуючи таким чином ведмедя, кукурудзяні зерна та хліб не залишають надворі, а підкидають у димар. Це, безперечно, є свідченням того, що болгари вважали ведмедя першопредком, адже піч і димар є тим місцем, біля якого оселялися предківські душі. Цю ж думку можуть засвідчити й інші вірування: цього дня не перуть, не прядуть, а також не ремонтують старого взуття. Саме цих робіт, щоб пошанувати предків, не виконують і в інші поминальні дні, боячись засмітити очі померлим родичам.
 
Образ ведмедя бачимо в лікувальній і любовній магії та в народному соннику. Якщо дівчині присниться ведмідь — хай чекає нареченого. Якщо уві сні вона їстиме ведмежатину — буде весілля в родині. Шерстю ведмедя обкурюють хворих — від переляку та від лихоманки. У замовлянні від зурочень ведмідь на своєму хребті відносить хворобу "в темні ліси, на тряскі болота". Кігті й шерсть ведмедя використовують як оберіг від лихого ока. Коли "ломить кості" чи при обмороженні — хворі місця натирають ведмежим салом. Ним же мастять лоб, щоб мати добру пам'ять. А подекуди вірять, що, з'ївши ведмеже серце, можна зцілитися від усіх недуг відразу.

 



ЗВЕРНІТЬ УВАГУ:


Гість

клас

Текст:

Захисний код:

 
Поповнення асортименту було
Місяць тому

 
Інтернет магазин
від сайту
"Про Україну"

ПОДАРУНКИ РУЧНОЇ РОБОТИ
 

Одна краса 51 - 300 грн
Самі заздрощі від 301 грн
Оплата та доставка

зверніть увагу

Равлик - Тільда
135 грн.
Замовляй!
або
зателефонуй
тел.
097-724-57-34



Loading...
Вкусно покушать мой мотоцикл
 
Технічні новини

Новий магазин "Подарунки ручної роботи"

На сайті "Про Україну" з'явилася невеличка крамниця. "Подарунки ручної работи" дадуть змогу вибрати Вам подарунок від українських майстрів.

Тестування форуму

На сайті в тестовому режимі почав працювати форум. Реєстрація користувачів на сайті і на форумі окрема - в майбутньому якщо в цьому буде необхідність облікові записи будуть об'єднані. Створюйте теми, задавайте питання - Якщо Ви знайдете помилку - будь ласка перейдіть на сторінку http://about-ukraine.com/index.php?action=post і напишіть нам стосовно помилок. Згодом ми розрізним більше розділів форму.

Коментарі до Галерей

За бажанням користувачів була додана можливість залишати коментарі в розділах галереї. Функціональне оновлення сайту залежить від Вас, зверніть увагу на опитування.