Півень

Найбільше вирізняє півня серед інших тварин те, що він птах жертовний. Із найдавніших часів, яких сягає людська пам’ять, півня повсюди топили, різали, кидали у вогонь, варили і їли, закопували в землю, замуровували у фундаменти або стіни
будівель (подекуди це трапляється навіть нині).

З усього світу зібрано багатий етнографічний матеріал щодо принесення півня в жертву вогню й сонцю, воді й місяцю, домовику, іншим демонам і богам.

Найчастіше
півень у народних уявленнях — сонячний птах. Він є захисником живих, а також символом
воскресіння й нового життя. Є
такі свідчення і стосовно наших предків (згадаймо слова візантійського історика Лева Диякона
про те, як воїни Святослава після поховання загиблих кидали у воду півнів і
немовлят). Доречі, дітей і півнів часто пов’язують між собою і в пізніших уявленнях,
здебільшого несвідомо, що
виявляється в різного роди подарунках дітям “півниками”: печивом,
цукерками, іграшками свистунцями. Півень — улюблений персонаж дитячих пісень віршиків, щедрівок:
Сидить
півень на криниці,
Спустив
крила ще й косиці.
Сюди
мах, туди мах,
А
у вас тут млинець пах.
Півень
як жертва виступає в казках, скажімо, в добре відомій дітям оповіді про Котика
й Півника. “Несе мене Лиса за темнії ліса,
за синєє море, за крутії гори”, — плаче-голосить Півник. В іншій казці
(сюжет “Оха”) перемога учня над учителем-чаклуном визначається саме
жертовною роллю півня, якої не врахував старий чаклун, через що й поплатився
життям. А сталося це так. Віддав батько свого сина в науку до Оха, а коли
вийшов термін, чарівник не схотів відпускати хлопця додому. Став учень утікати,
перетворюючись на коня, собаку, ведмедя, лебедя, старця, й нарешті перекинувся
на перстень. А чаклун робився вовком, левом, соколом, щукою, та ніяк не міг
зловити хлопця. Тоді він переодягнувся багатим купцем і пішов до самого царя
вимагати перстень, який знайшла донька. Наказав цар віддати перстень.
Розсердилася царівна, зняла з пальця перстень і кинула його об землю.
Розсипався перстень дрібним просом, а одна зернина закотилася царівні під
черевик. Купець обернувся півнем, поклював зерно, злетів на вікно, залопотів
крилами й закричав: “Кукуріку! Кого хотів, того з’їв”. Тут із
останньої зернинки зробився яструб, кинувся на півня — тільки з нього пір’я і
посипалось. “Брешеш, — каже, — не було того, щоб півень яструба
з’їв”, — і розірвав його навпіл.
У
казках відобразилася й ідея жертовності заради вічності життя, підтримання
усталеного порядку. Ходить курочка з півнем на поповому подвір’ї. Вдавився
півник бобовим зернятком. Курочка пожаліла його й пішла до річки води просити.
Річка каже: “Піди до липи, проси листу, тоді й дам води”. У липи
виявилися свої забаганки. І так до безкінечності — безперервний ланцюг вимог і
їх виконань. Нарешті: ковалі скували косу, косарі накосили сіна, корова дала
молока, дівка дала ниток, липка дала листу, річка дала води. Понесла курочка
води півнику, а він лежить — не дихає. Отже, мораль казочки: все у світі
взаємопов’язане, ніщо не буває випадковим, але для цього вічного кругообігу
життя хтось має собою пожертвувати
— така логіка міфологічного мислення.
Півень
вживається як жертовна їжа в календарній та родинній обрядовості. Особливою є
його роль на весіллі, де він символізує чоловічу силу, плідність і майбутній
добробут молодих. Живого півня офірують священикові, шлюбній парі. Невістка,
переступаючи поріг чоловікової хати, кидає під піч у подарунок новому домовику
півня або курку. Смаженого півня наречений несе до комори: молоді його
розривають із’їдають у спальні.
Традиційно підкреслюється зв’язок півня з короваєм — жертовним хлібом, який
замінив давнішу тваринну жертву (назва його походить від “корови”). У
болгар, коли молоді рушають до вінця, батьки нареченої вимінюють у кума коровай
на гарного півня, й кум дарує його молодому. В Чехії зберігся звичай після
весілля з піснями й музикою збиратися під липою. Там дружко відрубує півневі
голову й тією кров’ю збризкує присутніх.
Друга
з основних магічних функцій півня — захисна. Вона пов’язана з бійцівськими
здібностями птаха та його вогненною (сонячною) природою. Символічне значення
півня ширше, ніж тільки зв’язок із сонцем. У деяких творах цей зв’язок
подається безпосередньо, як у загадці: “Сидить півень на вербі, спустив
пір’я до землі” (сонце), або в легенді: “Сонце ходить у повітрі і
вдень і вночі, і низько летить по океану, не замочившись. А в океані є кур
(півень, — авт.), що має голову до небес, а море йому по коліна. Коли сонце
вмивається в океані, то вода захвилюється, і хвилі починають бити кура по
пір’ї”. Тоді, розповідається далі, півень кричить:
“Ку-ку-рі-ку”. Так він сповіщає про прихід світла-ранку. І разом із
ним починають співати всі півні на землі… Кажуть, шо сонце доти світитиме,
доки півень співатиме. Коли півень перестане співати, настане кінець світу. У
замовляннях часто фігурує півень із його співом як ознака світу живого на
противагу світові мертвому, де “вітер не віє і сонце не гріє, де кури
(тобто півні) не піють”. Півня, як оберіг і символ домашнього вогнища,
брали в далеку дорогу чумаки, щоб він їх будив, нагадував про рідну домівку й
охороняв від зла.
Своїм
співом півень іще й відмірює час (“перші півні”, “треті
півні”), стереже день. Але він є також охоронцем ночі, й таким чином
пов’язаний не тільки з сонцем, а й з місяцем, тож і з підземним царством —
світом померлих. Від півня білого й червоного, присвяченого світлим богам, відрізняють
півня чорного, демонічного, на якому їздять чаклуни й відьми. Чорний півень,
який прожив більше семи років, може знести яйце, з якого вилупиться вогненний
змій. Тому в господарстві не заведено тримати такого півня. Чорного півня
приносять у родину, якщо хочуть, щоб у хаті була сварка.
У
Китаї червоний півень зображувався на стінах будинків як талісман проти вогню.
В українців також був звичай (подекуди він зберігся й до сьогодні)
прикріплювати зображення півня на дахах будинків, флюгерах, скринях. Знаходимо
його й на могилах, хрестах, надгробних каменях. Це пояснюють кілька уявлень: на
будівлях півень охороняє від пожежі (тут — зв’язок із сонцем, вогнем); на
кладовищах означає воскресіння з мертвих. До цього приєдналось уявлення, що
мерців треба остерігатись: вони як захочуть вийти з могили, то побачать півня,
злякаються й заховаються назад. Із прийняттям християнства й оголошенням ним
війни проти бісів за півнем закріпилася слава птаха, який своїм криком розганяє
нічну нечисту силу. В численних легендах про відьом, чортів нечиста сила щезає
зі співом півня, який сповіщає про початок ранку:
“От
він убрався і пішов. Прийшов у церкву, ізняв со стіни ікону Матір Божу і
поставив іззаду себе, взяв Псалтир, став у ніг купцівни і читає. От він там
читав, нічого йому там не показується, як опівночі вдруг піднімається кришка з
гроба і встає купцівна. Устала, як засміялась, руками сплеснула і каже:
“Вставайте, мої друззя-приятелі, шукайте мого не приятеля!” Як
зашуміли з-під полу мертвеці, та багато-багато, і почали бігати по церкві.
Шукали, шукали — і не найдуть ніяк. Тут півні: кукуріку, так ті всі мертвеці і
зашуміли під піл, а купцівна так і вдарилась посередині церкви і стала
нежива”.
В
іншій легенді розповідається, як дядько посварився з однією бабою, а вона,
кажуть люди, була відьма. “Раз ніч була темна така, що нічого не видно, і
йшов оцей, бач, Матвій додому. Як це де не взялася здорова та біла свиня, та як
наскоче на його: покусала йому ноги і жили поперегризала так, що він упав на землю, а вона його все
кудовче та кудовче. Як тут к світу уже діло стало, півні заспівали, а вона тоді
й побігла геть від нього. Матвій так-сяк дойшов до своєї хати та як захворів та
через тиждень і вмер”.
Селяни
вірять, що
відьма не доїтиме корів, якщо у дворі тримати півня й собаку “мартиня”,
тобто березневого. Із демонічних істот півня не боїться лише домовик, який
також оберігає хату і цих мешканців. Загалом між хатою, півнем і домовиком існує
містичний зв’язок. Наприклад, побудувавшись, домовика запрошують перейти до
нового мешкання. Першим запускають у нову хату півня й чекають, щоб він
проспівав.
Приклади
використання магічної сили півня у ворожіннях, сатанинських оргіях маємо
протягом усієї історії людства; про це красномовно повідомляють і давні
свідчення, наприклад розповідь Козьми Празького (XI—XII ст.) про невірних, які
ходили до джерел душити чорних курей, закликаючи при цьому диявола, і деякій
сучасні культові звичаї африканських та південноамериканських племен.  Для української народної культури
характернішим є значення півня, пов’язане зі світлим, сонячним началом. Півень
— символ воскресіння з мертвих, нового народження, вічного життя. Поєднуючи
два світи — живих і померлих, — здатний двічі народжуватись, півень знаходить у
народній уяві виняткове значення. Згадкою про півня зупиняють кровотечу:
“Злетів півень на камінь, крилами махає: чорний камінь, не движись,
християнська кров остановись…”
 
Півень-охоронець, що у вогні не горить і у воді не тоне, замальовується
в казці про дуб, який виріс у дідовій хаті аж до самого неба. Заліз дід на
дуба, а там — чарівні жорна й півень. Як стане баба жорна крутити, що раз
крутне — вискочить то млинець, то пиріжок, то яблуко. Зажили старі безбідно.
Та сталася біда — забрав жорна сусідський пан. Тоді півень і каже:
“Дідусю, бабусю, піду я до пана  жорна заберу!” Зайшов у панський двір і кричить:
“Віддай, пане
жорна!” Пан як почув, піймав його й кинув до гусей, щоб його поскубли. А
півень випустив на них лисичку
знов гукає… Пан дужа розсердився і кинув його до баранів, щоб рогами затовкли,
тоді корів. А півень
випустив на них вовка й щосили гукає… Пан ловиві ловив його, впіймав і кинув у колодязь. Давай півень
воду пити
всю випив, і ще дужче кричить. Тоді пан укинув його в піч. Півень випустив із
себе всю воду і знов кричить… Забрав-таки півень жорна, і стали вони всі жити-поживати
й добра наживати.
Про
людей, які не слухають мудрих порад, говорять, що їх “смажений півень ще
не клюнув”, тобто, що життя їх іще не провчило. Цей “смажений
півень” має очевидний зв’язок із тим, про якого розповідає християнська
легенда (питанням залишається, який із півнів старіший). Коли Христос воскрес,
дівчинка, яка бачила це, принесла звістку додому. Але її батько, старий єврей,
цьому не повірив. “Тоді він воскресне, коли цей смажений півень оживе й
заспіває”, — проказав він. У цю ж мить той півень злетів із рожна й
закричав: “Кукуріку!”