Папороть

Папороть, згідно з повір’ям, цвіте лише раз на рік — у купальську ніч. Причому розкривається її чарівна осяйна квітка на єдину мить. Це стається рівно опівночі, вона тріскоче й займається водночас блакитним полум’ям.

Хто зірве квітку папороті — той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем. Особливо щастить тому, хто, зірвавши цвіт папороті, зможе “зашити” його у шкіру долоні. Для цього слід зробити розріз у лівій руці, й запхати в нього квітку. Легенди про цвітіння папороті перегукуються з оповідками про таємничу “розрив-траву”, за допомогою якої можна відімкнути будь-який замок, а також віднайти скарби.

Квітку папороті стереже нечиста сила. Тому кожен, хто хоче отримати чарівну квітку, повинен насамперед перемогти самого чорта. Кущик папороті сміливець знаходить напередодні. А надвечір іде до нього, креслить довкола себе й папороті освяченим дванадцять разів ножем захисне коло, стелить скатертину, теж освячену, кропить папороть святою водою і починає молитися. Вже після дев’ятої вечора починаються страхіття. Чорт кидає деревами й камінням, стріляє, намагається наїхати на сміливця. Проте він має силу тільки поза колом. Рівно о дванадцятій папороть розцвітає, і квітка миттю летить на простелену скатертину. Її слід швиденько згорнути й заховати за пазуху. І чимдуж тікати, не озираючись.

Проте буває так, що люди за чортячими насланнями навіть не встигають побачити цвіту. Одна з легенд розповідає, як чоловік надибав папороть, що росла навіть не в лісі, а в нього на подвір’ї, під самим ґанком. І той чоловік вирішив сісти вночі й, коли вона зацвіте, — схопити. Та ось і дванадцяту пробило, а він не побачив, як розквітла ота папороть, і йому “щось таке зробилося”, що ішов, ішов не знати куди. Аж на третій день додому втрапив.

Буває, люди володіють цвітом папороті, але не відразу це помічають. Так, легенда розповідає, про одного селянина, який із доброго дива загубив волів. Коли ж пішов до лісу їх шукати, то йому до личака потрапив цвіт папороті. Завдяки йому селянин не тільки дізнався, де його воли, а й довідався, в яких місцях заховані скарби. От він уже йшов лісом і розмірковував про багатства, які бачив своїми. Раптом до нього наблизився розкішно вбраний пан і запропонував обміняти старі личаки на його чоботи. Селянин погодився, взув чоботи, а панок тим часом зник. І як тільки не стало в селянина його личаків, він позбувся своїх незвичайних знань, навіть дурнішим став, ніж доти був.

Цвіт папороті вказує на заховані в землі скарби. Згідно з українськими повір’ями, квітку папороті легко знаходить змій. Існує легенда про те, що чорт зриває в лісі справжній цвіт папороті, щоб подарувати його своїй коханій дружині-відьмі. Натомість він залишає на кущі відбиток своєї руки, який цілу ніч світиться синім вогником. Саме цей чортів знак указує на закопаний поблизу скарб. Вважали, що схованими скарбами чорт віддячує землі за подарунок. Ось чому про щедру подяку говорять: “Заплатив як чорт за папороть”.

З легендами про добування цвіту папороті до наших днів дійшло відлуння міфу про поєдинок героя-громовержця зі змієм — володарем потойбіччя, власником величезних підземних багатств і скарбів.

Із сяючим цвітом папороті порівнюють весільний вінок молодої, про який іще кажуть:

Не вогонь то горить, полум’я палає,
на нашій Марійці злотний вінок сяє.

Або:

То ж не папороть цвіте,
Матінка вінок кладе.
Злотнимн рученьками,
Добрими гадочками.