Богдан Хмельницький

Так ось оце той Хмель, що його слава
та ім’я лунають по світу.
Павло Алепський,
арабський мандрівник XVII ст.
Жодний з історичних діячів давніх століть нашого народу не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених праць про нього.

Важко навіть перелічити види наукових розвідок і творів художньої літератури й мистецтва, в яких описується, досліджується, змальовується, згадується постать Богдана Хмельницького. Наукові монографії, статті, розвідки і документальні публікації, записки, мемуари и спогади… Народ у своїй творчості: історичних піснях, думах, легендах, переказах, прикладному мистецтві — приділяє особливу увагу славетному козацькому гетьманові. Про нього написано романи, повісті, оповідання, поеми, драми, створено кінострічки, картини і скульптури.

Коли б хто-небудь спробував зробити карту місць, де виникали всі ці наукові, літературні та мистецькі твори про Богдана Хмельницького, то довелося б включити до неї багато країн світу.
Цей загальнолюдський доробок свідчить про глобальний інтерес до нашого славного предка і визначається загальноєвропейським характером подій, у центрі яких він перебував.
Історія підняла на своїх хвилях українського гетьмана тому, що він втілив прогресивні вимоги своєї доби в історичній обстановці існування України. Богдан Хмельницький належав до тих типових постатей доби, що дала світові в різних країнах видатних діячів політики, науки, культури, наділених найрізноманітнішими талантами. Люди великих пристрастей і могутнього інтелекту, вони піднялися до найвищих щаблів тодішньої освіченості і виявляли себе водночас в кількох галузях і сферах людської діяльності (Ян Гус, Томас Мюнцер, Олівер Кромвель та інші).
На українському ґрунті така людина виявляла себе передусім у визвольній боротьбі, яку вів народ проти іноземного панування. Ця боротьба в XVI—XVII ст. набула значення найважливішої проблеми, від вирішення якої залежала доля усього народу. Постало питання: бути чи не бути українському народові? Турецько-татарські загарбники загрожували йому фізичним винищенням. Панування шляхетської Польщі, крім феодально-кріпосницького гноблення, загрожувало духовним знищенням.
Тому український народ в цей час мобілізував всі свої матеріальні і духовні сили, всі свої творчі можливості та історичні резерви. Козацтво разом з селянством стало провідною силою повстань кінця XVI — першої половини XVII ст., що були національно-визвольними війнами і одночасно мали антифеодальний характер. Зрозуміло, чому саме на цьому історичному діячеві, немов у фокусі, зійшлися прагнення, зусилля, інтереси усього українського суспільства XVII ст. Одночасно він сам був породженням цієї доби. Українське життя XVI—XVII ст. виховало його саме таким, яким він став,— вождем повсталого українського народу в боротьбі за визволення від іноземного панування.
Досі документально не встановлено, де саме народився Богдан Хмельницький. Існує кілька припущень. Але відомо, де пройшов перший період його життя. Ми знаємо, в яких умовах формувалася його індивідуальність.
Батько Богдана — Михайло Хмельницький — служив осадником у корсунсько-чигиринського старости, магната Яна Даниловича. Михайло Хмельницький засновував (осаджував) нові поселення на українських землях, що потрапили до рук польського феодала Даниловича за королівськими даруваннями. Михайло Хмельницький осадив містечко Чигирин, а пізніше, коли став чигиринським підстаростою, хутір Суботі в, що став його родовим маєтком.
Чигиринщина тоді була степовим прикордонням, а поряд розкинулося Дике поле, де царювали хижі татарські орди. І тому поселенцями на Чигиринщині були переважно селяни-втікачі, які, рятуючись від феодально-кріпосницького гноблення, шукали вільного життя на незаселених, хоч і небезпечних землях. Щоб привабити таких поселенців, феодали змушені були надавати їм пільги, звільняти від податків і повинностей на 10, 20 і більше років. Тому навіть тут, у феодальних маєтках, хоч і тимчасово, селяни відчували себе вільними від панського ярма.
Однак переважаючим населенням цих міст, як взагалі Черкащини і Канівщини, були козаки. Вільні виробники, вони не визнавали панської влади, мали своє самоврядування, свої закони.
Богдан Хмельницький з дитинства вбирав у себе це вільне повітря покозаченої України. Тим більше, що мати його — дружина Михайла Хмельницького — була козачкою з Переяслава. Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя степового прикордоння, де виживали, витримували найсміливіші, мужні, міцні люди. Ось і виріс з Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба. Тут також набрав Богдан першого військового досвіду. Все населення прикордоння була озброєне і брало участь в обороні країни.
Безперечно, козацьке оточення справило великий вплив на формування характеру майбутнього гетьмана, на збагачення його життєвого досвіду. Пройде недовгий час, і він, що був за походженням дрібним шляхтичем, повністю пов’яже своє життя з козацтвом.
Потім Богдан навчався в українській школі, де саме — невідомо, але на це вказує мова його листів — тогочасна українська літературна мова. Вчився Богдан і в єзуїтському колегіумі у Львові. Пройшов там класи граматики, поетики і риторики, добре засвоїв латинську мову, що була тоді міжнародною літературною мовою і мовою тогочасної дипломатії. Венеціанський посол Віміна, що приїздив до Чигирина в 1650 р., вже під час визвольної війни, доповідав, що переговори з ним Богдан Хмельницький вів латинською мовою. А ще раніше французький посол де Бріжі, що зустрічався з Хмельницьким у Варшаві в 1641 р., засвідчує добре його знання латинської мови і називає його «людиною освіченою, розумною».
Будівля львівського єзуїтського колегіуму
Єзуїтські колегіуми на Україні створювалися польсько-шляхетським урядом для боротьби проти православ’я, проти української культури, з метою окатоличення і ополячення української молоді. Однак світ чужої віри не заполонив душу молодого Хмельницького; пізніше, в ході війни, вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території України.
Молодий Хмельницький не тільки спостерігав неволю, гноблення і страждання. Він і на собі особисто відчув нещастя й горе, трагедію народу, його пекучі рани. Поневірявся Хмельницький в турецькому полоні. В бою під Цецорою, у Молдавії, в жовтні 1620 р., коли польське військо гетьмана Жолкевського, а з ним і загін «охочих стрільців» з Чигиринщини було розбите турецько-татарськими військами, Богдана і його батька захопили в полон. Сам Богдан потім розповідав, що він «лютої неволі два роки зазнав», перебуваючи в Константинополі — на одній з галер турецького флоту. Викуплений запорожцями з неволі, Богдан повернувся додому, оволодівши турецькою і татарською мовами та сповнений ненависті до агресорів і свідомості близької нещадної боротьби з ними.
Справді, Богдан Хмельницький не раз візьме участь у козацьких походах на султанську Туреччину і Кримське ханство, виступаючи керівником деяких з цих походів. Козацькі війни з султанською Туреччиною і Кримським ханством були важливою ланкою загальноєвропейської боротьби з турецькою навалою. Козаки відвертали значні сили Туреччини, зокрема майже увесь її флот, од Європи і тим самим сковували її агресивну ініціативу.
Богдан зазнав також переслідування і свавілля польських панів. Коронний гетьман Станіслав Конецпольський та його син Олександр руками своїх урядників грабують і спалюють хутір Суботів, забивають канчуками Богданового сина, а його самого переслідують, наче хижого звіра. Він відчув цілковиту безпорадність легальним шляхом добитися справедливості там, де панувало беззаконня магнатів.
Однак не особиста образа штовхнула Хмельницького на повстання проти польської шляхти. Визвольна боротьба українського народу стала для нього рідною справою ще в далекі роки юнацтва. По суті, майже півстолітній період життя Богдана Хмельницького до визвольної війни хронологічно вкладається в період козацько-селянських повстань, які почалися наприкінці XVI ст. і продовжувалися до 1638 р. Одне з перших з цих повстань, 1594—1596 рр., кероване Северином Наливайком, можна було б вважати своєрідним салютом на честь народження людини, якій судилося в майбутньому довести до найвищого злету боротьбу, що почалася в перший рік її життя. «Він був пособником Тараса»,— свідчить сучасник — польський історик Коховський про участь Богдана Хмельницького в Переяславській битві 1630 р., в якій повсталі, керовані Тарасом Федоровичем (Трясилом), перемогли польсько-шляхетські війська, очолювані Конецпольським. В повстаннях 1637—1638 рр. він відіграє керівну роль, займаючи видатне становище серед козацької старшини.
Участь у козацько-селянських війнах відіграла величезну роль у формуванні Хмельницького як державного діяча, політика, полководця. Ці війни мали міжнародне значення і набули загальноєвропейського розголосу. До визвольної боротьби українського народу постійну зацікавленість виявляли держави, які визначали тоді політичний клімат європейського континенту,— Франція, Іспанія, Швеція, Росія і особливо Ватікан.
Річ Посполита, що приєдналася до агресивного католицького феодального табору контрреформації, який очолювали Ватікан і династія Габсбургів, з останньої чверті XVI ст. перетворилася в «східний бастіон» феодальної кріпосницької реакції в Європі.
Політичні діячі та дипломати, оцінюючи, зокрема, повстання 1630 р., в якому брав участь 35-річний Богдан Хмельницький, робили висновок, що внаслідок виступу українського народу було поставлене під загрозу саме існування шляхетської Польщі.
Блискучі успіхи козаків у визвольній боротьбі сприяли швидкому зростанню їхньої військової репутації в Західній Європі. Володарі європейських країн прагнули перетягнути їх на свою службу, як, наприклад, шведський король, що називав їх «ворожими дияволами», а також Трансільванія і Голландія.
Богдан Хмельницький з Тугай-Беєм у Львові. Національний Музей Варшави. Художник Ян Матейко, 1885 рік.
Наприкінці Тридцятилітньої війни, в 1645—1646 рр. козацький корпус, який очолив Богдан Хмельницький, був залучений на французьку службу і в складі війська принца Конде брав участь в облозі і штурмі фортеці Дюнкерка.
Отже, Богдан Хмельницький ще до визвольної війни 1648—1654 рр. розумівся на політичній ситуації європейського континенту, збагнув місце і роль України у змінах цієї ситуації. Він пройшов добру школу міжнародних відносин у Запорозькому Війську, оскільки запорозьке козацтво вже здавна намагалося провадити свою, незалежну від уряду Речі Посполитої зовнішню політику. Вже у 1637 р. Хмельницький бур військовим писарем і не тільки керував військовою канцелярією, а й здійснював листування з іншими державами, вів переговори з іноземними послами.
Повстання 1637—1638 рр. було розгромлене, Хмельницький як військовий писар підписав акт про капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 р. Так звана «сеймова ординація» 1638 р., обмеживши козацьке самоврядування, ліквідувала вищий козацький апарат управління, призначивши на вищі старшинські посади польських шляхтичів.
Є історичні дані, що вже в 1645 р. Хмельницький з деякими старшинами готував нове повстання. Воно почалося, як відомо, в 1648 р. Хмельницький сформував перший повстанський загін. Запорозька Січ дала йому гетьманську булаву, і, як український гетьман, Богдан Хмельницький очолив визвольну війну, що за своїми масштабами, напруженням і наслідком була найвищим, найвеличнішим етапом у боротьбі українського народу проти іноземного панування.
Богдан Хмельницький був творцем збройних сил повсталого українського народу.
Француз Пьєр Шевальє, що залишив свої записки «Про війну козаків з поляками», свідчить, що саме масова участь населення у визвольній війні мала фатальні наслідки для польського війська. «Поляки чинили завжди опір усім, навіть найгрізнішим ворогам, і все-таки ці війни не здавалися їм такими небезпечними, як війна з козаками, що розпочалася 1648 р., майже в момент смерті короля». Арабський мандрівник Павло Алепський, який безпосередньо спостерігав козацьке військо під час війни, зауважував: «Ці вояки раніше були простими селянами, без усякого досвіду, але поволі навчилися».
Заслугою Богдана Хмельницького є саме те, що він протягом першого року війни за допомогою досвідченої козацької старшини з розрізнених селянських і козацьких загонів, що виникали на Україні під час повстання, зумів створити народно-визвольну армію. Починаючи війну, він вийшов із Запорозької Січі з тритисячним повстанським загоном. Під Зборовом, за свідченням самого українського гетьмана, чисельність війська досягла 360 тис. чоловік. Нечуваний для того часу кількісний склад армії! Європейські армії, що брали участь у Тридцятилітній війні, не перевершували 40—50 тис. чоловік. Богдан Хмельницький перетворив селянські загони у дисципліновані полки, які перемагали добре навчені шляхетські армії.
Створюючи армію повстання, що мала народний характер, її головнокомандуючий спирався на запорозьке козацтво, що було в цій армії військово навченим ядром. Служба військовим писарем, а потім сотником у козацькому війську до 1648 р. дала можливість Богдану Хмельницькому досконало вивчити принципи комплектування, організації, керування в цьому війську, систему підготовки до походу. Використавши, розвинувши цей досвід, український гетьман виявив себе як найталановитіший організатор армії, яка відбивала традиційні риси січового військового ладу.
З його ім’ям пов’язане створення козацької кінноти як роду військ.
Артилерію повстанського війська, по суті, теж створив Хмельницький. Спочатку він володів тільки кількома гарматами, які дала повстанцям Запорозька Січ. В кінці війни артилерійський парк народно-визвольної армії нараховував уже понад 400 гармат. Хмельницький збільшив кількість гармат за рахунок організації і поширення їх виробництва в полках, а також за рахунок трофейних і присланих російським урядом. В результаті в ряді битв під Зборовом, Берестечком, Білою Церквою, Охматовим козацька артилерія перевершувала польську. Хмельницький закріпив за кожною гарматою постійну обслугу з числа кращих стрільців і додав до кожної польової гармати упряжку коней, а дрібнокаліберні гармати поставив на двоколесні візки, що були прообразом тачанки часів громадянської війни 1918— 1920 рр.
В’ізд Хмельницького до Києва
У визвольній війні 1648—1654 рр. Богдан Хмельницький продовжував основні напрямки стратегії і тактики козацько-селянських повстань і розвинув головні риси запорозького військового мистецтва, яке він добре засвоїв, вступивши до Запорозького Війська і перебуваючи на Запорозькій Січі, тодішній своєрідній українській військовій академії. Богдан Хмельницький поєднав це з досвідом російського військового мистецтва, яке добре знав, а також західноєвропейського, з яким він познайомився в період перебування у Франції, в бурхливі роки Тридцятирічної війни.
У війні 1618—1648 рр., що охопила значну частину країн Європи, діяли найвидатніші полководці багатьох народів. Тут застосовувалися різні напрямки стратегії і особливі засоби ведення бою, випробовувалися різні види зброї і перевірялися в дії різні системи організації військ. Полководець Богдан Хмельницький піднявся до найвищих щаблів тодішнього світового рівня військового мистецтва. З Ганні балом та іншими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного генія, порівнювали сучасники українського гетьмана. Військове мистецтво українського народу, підняте Богданом Хмельницьким, випередило західноєвропейське військове мистецтво в головних напрямках стратегії і тактики.
 Підпис Хмельницького: «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького,
його королівської милості, рука власна.»
Український полководець вважав, що переможний кінець визвольної війни проти Речі Посполитої буде досягнутий тільки внаслідок знищення головного угруповання сил — польсько-шляхетського війська — на західному театрі військових дій. Тому козацький стратег забезпечував його максимальною кількістю засобів і сил, зосереджуючи тут основні сили повстанської армії. На північний театр війни проти литовських військ він посилав невеликі загони.
Хмельницький провадив лінію активного, рішучого наступу і концентрованого удару, що вирішило долю битв на користь повстанців під Корсунем, Пилявцями, Збаражем і Зборовом. Палкий поборник наступальної стратегії, він шукав ворога і завдавав удару там, де вважав для себе корисним, першим починаючи битву, тримаючи в руках ініціативу, нав’язуючи свою волю противнику, застосовуючи резерв для остаточного розгрому ворога. Одним з класичних прикладів може бути Корсунська битва, коли Хмельницький, керуючи 15-тисячним повстанським військом, примусив 20-тисячну польсько-шляхетську армію покинути зайняті нею позиції, а потім прийняти бій на невигідній для польської кавалерії пересіченій місцевості — Горохова Діброва— під час спуску обозних возів і артилерії в глибокий яр. 6-тисячний резерв Кривоноса, що вдарив з тилу, із засідки, остаточно вирішив переможну для козаків долю другої битви війни.
Козацький полководець діяв всупереч стратегії і тактиці західноєвропейських армій. В них панувало прагнення до оборони і облоги фортець і ухиляння від битв, оскільки це завдавало великих втрат найманим військам, що дорого оплачувалися. Хмельницький не витрачав часу і не розпорошував сили на облогу фортець. Перемоги у війні він добивався польовими боями, йшов прямо до головної мети — зав’язати бій з основними силами противника і розгромити їх.
Влітку 1648 р. українська армія пішла в рішучий наступ проти польсько-шляхетського війська, хоча в тилу залишалися ще в руках ворога фортеця Кодак і ряд замків на литовському кордоні. В той же час перемога під Пилявцями визволила Волинь і Поділля, і жодне укріплене місто вже не чинило опору козацькій армії. Після Пилявецької битви Хмельницький не чекав наслідків облоги Кам’янця, Бродів та інших фортець, а продовжував похід, залишивши позаду укріплений Львів і виступивши на Замостя. В травні 1655 р. Хмельницький писав головнокомандуючому українськими силами в Білорусії полковникові Іванові Золотаренку, вимагаючи, щоб він не витрачав сили і час на облогу окремих фортець і замків, а наступав на головне військо ворога. «Не баритися під курниками, як минулого року, а треба йти туди, де голова або де б стояли які-небудь окремі ворожі полки. Бо і минулого року багато доброго було б зроблено, коли б біля тих курників не барилися, а то мало що доброго вдіяно, тільки тратили людей… Промишляй, ваша милість, над головою, а з хвостом вже піде легше».
Гетьман розвинув запорозьку тактику маневрування, яку він теж провадив з метою рішучого розгрому ворога, для чого застосовували складний тактичний маневр — охоплення ворога з флангів і вихід у його тил.
Вже в першій битві війни під Жовтими Водами повстанське військо за наказом свого гетьмана охопило військо Стефана Потоцького і Шемберга з флангів і вийшло у його тили.
Великого значення надавав Хмельницький факторові раптовості. 2 серпня 1650 р. в своєму універсалі білоцерківському полковникові гетьман наказував: «Щоб ви, години не відкладаючи, до завтра з доброю зброєю виходили, вдень і вночі поспішали на Уманський шлях, не треба задержуватись за борошном і в дорозі добувати, тільки на коні сідайте, бо треба, щоб ми випередили неприятеля, а не нас наші неприятелі». Під Пилявцями і під Зборовом вдалося йому до останньої хвилини приховувати свої сили і захопити ворога зненацька, несподіваним наступом.
Керівник визвольної війни також широко використовував не перевершене ніким у минулому розвідницьке мистецтво запорозьких козаків, які потім ще і в XVIII ст. вважалися найкращими розвідниками російської армії. До високої досконалості довів український гетьман козацьку майстерність в переслідуванні ворога.
Велике місце в ході битви відводив Хмельницький козацькому фортифікаційному мистецтву — спорудженню земляних укріплень, використанню індивідуального захисту від вогню ворога. Про козацький метод індивідуального окопування під час війни 1648—1654 рр. розповідає в своїх записках вже згадуваний Павло Алепський: «Кожний має свій окремий захист— яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють з рушниць: випускають свій набій, а коли стріляє противник, ховаються в ямах, і жодна куля в них не влучить».
Активно застосовував Хмельницький табір — оригінальний і найпопулярніший у козаків особливий бойовий порядок. За наказом Хмельницького під Зборовом табір був побудований «у кількадесят рядів». Під Берестечком він простягнувся на сім верст у ширину і довжину. Під Білою Церквою в 1651 р. табір розклали серед балок і оточили подвійним валом. Укріплення козаки могли будувати з надзвичайною швидкістю. 1649 р. під Лоєвом 10 тис. козацьких кіннотників спішилися і за чверть години побудували у густому лісі могутній табір, укріпили його засіками і відбили атаку військ литовського гетьмана Радзівілла. «Наша литовська кіннота не могла його заступити»,— пише учасник бою.
Табір набув такого розповсюдження під час визвольної війни 1648—1654 рр., що навіть невеликі селянські загони пересувалися під захистом своїх «таборників».
Успіх військової, політичної та державної діяльності Богдана Хмельницького, крім інших факторів і причин, визначався ще й тим, що він зумів зібрати навколо себе сузір’я талантів, вихідців з козацтва, селянства і міщан, найкращих знавців військової справи, загартованих у попередніх повстаннях проти шляхетської Польщі, непримиренних ворогів магнатів, талановитих, мужніх, незламних військових керівників. Тоді народ взагалі щедро народжував таланти, як це буває завжди у вирішальні, переломні періоди. Визвольна війна висунула ряд видатних козацьких полководців та багато ватажків окремих повстанських загонів, які розвивали далі українське військове мистецтво: Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Степан Побадайло, Нестор Морозенко, Антон Жданович, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Прокіп Шумейко, Мартин Небаба, Іван Золотаренко, Филон Джалалій, Дем’ян Лисовець, Іван Кричевський.
Хмельницький вів активну і широку державну і політичну діяльність, очоливши процес складання української держави. На визволеній території України виник новий державний апарат. Прототипом його були установи, що існували на Запорозькій Січі.
Свої знання і досвід у сфері дипломатії Хмельницький як керівник української держави, що склалася в ході визвольної війни, використав у дипломатичних відносинах з багатьма країнами: Росією, Польщею, Молдавією, Валахією, Трансільванією, Швецією, Венецією, Бранденбургом та іншими державами. Зовнішні відносини, дипломатію він теж підпорядковував справі визволення українського народу від гніту шляхетської Польщі.
Зберігся уривок листа Олівера Кромвеля, в особі якого Англія, що переживала тоді буржуазну революцію, звертаючись до українського гетьмана, висловлювала до нього велику пошану. Блискучий політичний і дипломатичний талант українського гетьмана ставив його в перший ряд керівників європейських держав.
Прекрасне розуміння міжнародної ситуації було одним із факторів, який обумовив рішення Богдана Хмельницького про входження України до складу Росії на правах автономії. Таке рішення визріло у Богдана Хмельницького передусім внаслідок розуміння історичної необхідності. В 30-і рр. XVII ст. особливо посилилися і зміцніли історичні зв’язки українського і російського народів. Царський уряд при загальному феодально-кріпосницькому напрямкові своєї соціально-економічної політики був зацікавлений у охороні південних кордонів, й тому з охотою приймав українських переселенців, надаючи їм ряд пільг, залишаючи козацький лад, козацьке самоврядування. Існувало також бойове єднання українського і російського козацтва. Запорожці і донці разом виступали проти спільного ворога — іноземних агресорів на захист Вітчизни та проти кріпосницького гноблення царизму, російських бояр, польських і українських феодалів.
Прапор Богдана Хмельницького. Абревіатура:
Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, его королівської милості
Тому Богдан Хмельницький спрямовував розвиток українсько-російських відносин відповідно до їх історичних обставин, що й завершилися Переяславською радою 1654 р.
 ***
Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.
Чи не той то хміль.
Що по пиві грає?..
Ой, той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то хміль,
Що у пиві кисне?
Ой, той то Хмельницький,
Що ляшеньків тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
К Золотому Броду,—
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
«Не пий, Хмельницький, дуже
Золотої Води,—
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди».
«А я ляхів не боюся
І гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду,—
А все тото, вражі ляхи,
На вашу біду».
Ой, втікали вражі ляхи —
Погубили шуби…
Гей, не один лях лежить,
Вищиривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати,—
Ой, прийдеться вже ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи.
Де якії повки,—
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляшку
Заплакали діти.
 Гей, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця…
                               ***
Поїхав пан Хмельницький лугом Базалугом,
Оттоді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковник Максим Ольшанський,
Другий полковник Мартин Полтавський,
Третій полковник Іван Богун,
А четвертий Матвій Борохович.
Оттоді-то вони на славну Україну прибували,
Королівські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тоді-то у святий день,
У божественний у вівторок
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає
І стиха словами промовляє:
«Ей козаки, діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сну уставайте,
Руський «Отче наш» читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської
У поругу вічні часи не подайте!»
Оттоді-то ж козаки, друзі-молодці, добре дбали,
Од сну уставали,
Руський «Отче наш» читали,
На лядськії табори наїжджали,
Лядськії табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської
У поругу вічі часи не подали
Із книги Олени Апанович “Розповіді про запорозьких козаків” Київ, видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1991р.