Офензива Українських Січових Стрільців 1914 р.

Після розгрому австрійських армій у Галичині, москалі кинулися проти німців. На вимогу Франції задуманий «марш на Відень» відкладено на пізніше, щоб насамперед ударити на Берлін і таким чином відтяжити західній фронт. Там союзникові Москви — Франції таланило подібно, як ішло Австрії в Галичині.

Для офензиви (наступальна операція) проти німців москалі збирали велику ударну силу  коло Варшави. Туди перекинули теж кілька «зайвих» корпусів із галицького фронту.

Тимчасом австрійська армія могла трохи відпочити й доповнити розбиті стяги. Користуючись з ослаблення московського фронту в Галичині, союзні німецько-австрійські війська почали офензиву з півдня й заходу. В половині жовтня вони дійшли знову до Сяну, звільнили Перемишль, і з Карпат вийшли на лінію Хирів — Турка — Синевідсько. За той час німецькі армії дісталися на північ до лінії Варшава — Івангород.

В цьому змаганні дуже важне бойове завдання припало корпусній групі Гофмана, що оперувала в долині Опору і Стрия. Коли підчас походу праве крило 2. австрійської армії застрягло на окраїнах Карпат, на лінії Хирів—Лужок горішній, і не могло ніяк дістатися на доли, корпусна Група Гофмана дістала наказ вдарити на Стрий і водночас допомогти 8. кінній дивізії, під проводом  Лємана, взяти Дрогобич.

В цій офензиві легіон українські Січові Стрільці (У. С. С. )відіграли неабияку роль. Правда, легіон був числом невеликий, зате складався з молодого вояцтва, витривалого на походи й на бойові труди. Таких стягів у корпусній групі багато не було. То й не диво, що сотні У. С. С. йшли в авангарді бойових груп і скрізь бували перші. Можна сміливо сказати, що в тодішньому поході на фронті від Дрогобича до Болехова сотні У. С. С. відіграли першу роль. В історії стрілецтва заслуговує цей похід на окреме відмічення ще й тому, що стрільці вперше виступили, хоч і не разом , а розділені на різні відтинки рухомого фронту, в більшому воєнному
підприємстві. Він мав для Цілого фронту важливе стратегічне значіння й завдяки йому жовтнева офензива союзних армій осягнула свою мету. Вона знівечила московський план удару на Берлін. У цьому поході Стрілецтво перейшло практичний воєнний курс, загартувалось до походів і воєнних трудів, які ждали його опісля. Тоді теж уперше ім’я Українських Січових Стрільців стало відоме між чужинцями.

Отаман Григор Коссак
Отаман Григор Косак
Командант куреня і полку У.С.С.

Корпусна група Гофмана пішла на Стрий трьома шляхами: осередня Група, 130. бригада — долиною Опору, шляхом Лавочне — Сколе — Синевідсько — Стрий, ліва крилова група, 129. бригада, — шляхом Верецьки — Сколе, права крилова група, 131. бригада (група  Бергера) — з Волової через Болехів на Стрий.

З сотні У. С. С., під проводом Г. Коссака, приділено до 129. бригади, що йшла шляхом на Тухольку— Сколе, сотня Барана перейшла під розпорядок 131. бригади. Знову ж 2 сотні півкуреня от  Шухевича переїхали поїздом до Турки під наказ . Лємана, коменданта 8. кінної дивізії. До півкуреня Шухевича мали долучитись по дорозі ще й сотня Семенюка, що тоді стояла в Заброді, на шляху Мукачів—Ужок; але їй доручено наказ пізно, і вона, не стрінувши по дорозі півкуреня, опинилась у районі IV. дивізії, в Лужку горішньому.

Офензиву в напрямі Стрия розпочали бригади 129. і 130. енергійним ударом на російські становища в околиці Тухольки й Лавочного. Імовірно, москалі були би справилися з ними, коли б не загроза на їх правому крилі, на яке ударила 8. кінна дивізія й сотні У. С. С. Вітовського та Будзиновського. Вони спішним походом перейшли з Турки через Явору, Ісаї, Кропивник, Східницю і Мразницю, і  19.жовтня осягли Борислав і Нагуєвичі. Дивізія атакувала москалів у напрямі Урожа й Лукавиці. Цей маневр ослабив спротив москалів на фронті 55 дивізії так, що курінь Коссака 14 жовтня увійшов до Сколього. Москалі спинили похід 55 дивізії щойно в добре закріплених становищах на горі Комарницьке, біля Синевідська. Але й цей опір ворога ломлять У. С. С. 18 жовтня обходом із Корчина  і приступом на становища та не примушують  москалів відступити за Стрий, на лінію Гаї — Брігідав— Угерсько. 19 жовтня передові частини 130. бригади зайняли Стрий.

Отаман Степан Шухевич
Отаман Степан Шухевич
Командант куреня легіону У.С.С.

Після того, коли зламано останній спротив москалів під Синевідськом,  Фляйшман, командант 55. дивізії, перекинув 129. бригаду на Дрогобич, щоб допомогти кінноті  Лємана.  20  жовтня сотня І. Коссака, після зустрічі під Сільцем, перша захопила Дрогобич.
Тимчасом інші сотні куреня Коссака боронили Стрия. Ворог, заляканий успіхами 8. кінної дивізії й корпусом Гофмана, стягнув нашвидку з інших фронтів підсилення, і 21. жовтня почав наступ. Вже першого удару москалів не витримали несильні австрійські стяги й почали відступати. Коли підчас походу вперед відділи У. С. С. йшли попереду, так їм припало важке завдання охороняти відступ бригад.

21. жовтня сотня Дудинського видержує завзятий цілоденний наступ москалів під Добрівлянами; 22. жовтня сотня І. Коссака, охороняючи ліве крило 129. бригади, що відступала з-під Дрогобича, зводить бій із козаками під Губичами. 26. жовтня сотні Дудинського й Барана (вона підійшла з Болехова) боронять ліве крило 130. бригади коло села Побук і в долині річок Сукілі та Брязи; 28.  жовтня видирають москалям з рук гору Ключ, недалеко Сколього. Сотні, одна під проводом В. Дідушка – вона прийшла на фронт 23., після довшого відпочинку в Чинадієві і друга — Ґорука, що прибула з Коша ЗО. жовтня, боронять від 1—3. листопаду завзято та успішно гору Комарницьке, Синевідська. А проте сумне становище на головному шляху, коло Синевідська і завзята оборона стрілецьких сотень, однаково не помогла. Противник увігнався горами далеко поза праве крило дивізії, тому її війська, мусіли  7. листопаду відступити назад, на лінію Плаве — Тухолька —Аннаберґ.

В Аннаберґу й сусідньому селі Феліцієнталю залишився легіону довший час  захищав інші стяги дивізії, щоб подались були на Бескид будувати оборонні становища.

Тимчасом півкурінь Шухевича охороняв відступ кінної дивізії, що після невдалого наступу в напрямку Урожа завернула була на Турку. Під Опакою на г. Кобилі сотні півкуреня, під проводом Д. Вітовського, звели 24. жовтня бій з московською перевагою. Стрілецькі сотні, що ще тоді мали старовинні Верндлі, до кінця видержали на становищах і відійшли з них щойно, коли їм загрожувало окруження. Після того півкурінь завернувся до Турки і відтіль залізницею переїхав до Ґоронди. 12. листопада обидві сотні, доповнені і переозброєні, явилися в Аннаберґу.

Семенюкова сотня опинилася підчас того жовтневого походу, шукаючи зв’язку з півкуренем Шухевича,  18 листопада в Лужку горішньому, в районі IV. корпусу. Тут, у чужій армії і далеко від своїх, сотня бере участь у боях на горі Лисій і 25. жовтня на горбі Залярському. В обох боях сотня мала значні втрати: 5 убитих і 19 ранених. Після загального відвороту вона повернулася до Ґоронди й там її розформовано.

Врешті сотня Барана пішла на Стрий із 131. бригадою з Волової через Людвиківку, Мізунь і Болехів. Коли 21. жовтня ця бойова Група після важких переходів з’явилася під Стриєм, осередня Група почала відступ 131. бригада завернулася теж. Підчас відступу сотня Барана перейшла з Болехова на Сколе. Вона брала участь у боях коло Сукіля і на Ключі.

Похід на Стрий був першим спільним вчинком Січового Стрілецтва. Хоч бойова вартість слабо вишколених сотень виходила на око невелика, хоч багато стрільців ішло в бій іще зі старосвітськими Верндлями й  більшість з них уперше найшлася в бою, молоде українське військо виявилося надійним бойовим елементом. Бо його до бою вів не примус, а гарячий патріотизм і запал. У поході і в боях за г. Комарницьке, Стрий, на верхах Залярськім, Кобилі і на Ключі Стрілецтво дало докази небуденної витривалості великого завзяття. Цей похід коштував У. С. С. 31 вбитих, 86 ранених і 60 полонених.
Наслідок жовтневого походу був би напевно успішніший, коли б до нього приєдналося  не 2000, а двацять  тисяч, або бодай тих десять тисяч Січового Війська, що зібралось було в Стрию.