До Середнього Подніпров’я належать райони, розташовані вздовж середньої
течії Дніпра, за сучасним адміністративним поділом сюди входять Київська,
Полтавська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Черкаська, Харківська,
Кіровоградська та Луганська області. Середнє Подніпров’я — центр давньоруської народності, де формувалася українська нація.
Цей регіон відігравав значну роль у політичному та економічному розвиткові нашого народу, а також посідав провідне місце в культурному житті. Саме тут відбувалося формування української
літературної мови, сконцентрувалися й найяскравіше виявилися основні риси
культури та побуту українського народу.
Ніжна колірна гама, різноманітні деталізовані орнаментальні мотиви — усе це
надає одягові святковості. Основний художній ефект полягає у співвідношенні
відтінків пастельних тонів. Більш поширені на Полтавщині відтінки голубого,
вохристого*, коричневого, зеленуватого, сірого. Тут ми не побачимо «відкритого»
кольору, всі барви м’які, приглушені (за винятком червоного, синього в
рушниках).
застосування рахункової техніки зумовили загальний характер полтавської
вишивки, геометричні й геометризовані орнаментальні форми. Найпоширенішою є
вишивка «білим по білому» («біллю»). Вона створює рисунок високого рельєфу з
світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то
відбиває, то поглинає світло, створюючи його багату гру. Вишивка «білим по
білому» — своєрідний художній прийом. Вона асоціювалась у народі з красою
морозних візерунків.
в попелясті тони («куниці»). Підготовка ниток для вишивок «біллю» — складна
копітка робота, яку виконували дівчата.
народної творчості України Олександра Великодна з Полтави та Олена Василенко з
Решетилівки. Роботи цих майстринь демонструють досягнення сучасного мистецтва
вишивки. Застосування нових матеріалів істотно вплинуло на її
художньо-виражальні засоби. Для жіночих блуз беруть тонкі прозорі тканини:
маркізет, батист. У 1960-х роках починають широко використовувати штучні
матеріали: капрон, віскозу, шовк. Сучасні тонкі матеріали надали вишивці
легкості, вишуканості, а застосування ювелірних технік виконання — більш
тонкої, ретельної проробки орнаментальних мотивів. Щоб підсилити оптичні якості
білого кольору, майстрині вводять незначну кількість жовтих, сірих, голубих
ниток. Вони часто застосовують протиставлення холодних і теплих тонів. У цьому
разі основні елементи орнаменту — розетки, ромби, трикутники — вишиваються
теплими тонами. Вони виступають на перший план, а дрібні частини вишиваються в
холодних тонах і тому відходять на другий план, підкреслюючи рельєфність узору.
талановиті митці — художники Григорій Гринь та Михайло Півторацький з Опішні.
Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Творча манера
Григорія Гриня вирізняється застосуванням напруженої колірної гами, іноді
побудованої на контрастних поєднаннях теплих і холодних тонів. Широко
використовує художник полотно сірого, зеленого, голубого, коричневого тонів.
Решетилівка, Опішня, Кременчук, Нові Санжари, Лубни, Великі Сорочинці.
Особливістю полтавської вишивки є поєднання рослинного, рослинно-геометричного
та геометричного орнаментів, використання
мотивів, характерних для даної місцевості.
мотивом полтавських вишивальниць є «гілка», «ламане дерево». Основу
геометричного орнаменту становлять найпростіші фігури: скісний і прямий хрест,
квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Комбінації їх у різноманітних
сполученнях створюють розмаїтість і величезну кількість варіантів композиційних
побудов. Відмітною рисою геометричних орнаментів є віртуозність внутрішньої
розробки мотивів у поєднанні з чіткою лінією, що об’єднує всю композицію,
створює спокійно-розмірений ритм. Усі композиції геометричного орнаменту мають
безперервний ритм руху, тому важко знайти його початок. Це ланцюг, у якому одні
елементи є водночас частинами інших. Множинність мотивів досягається за рахунок
використання величезного арсеналу технік, якими оздоблюють сорочки,
різноманітні доріжки, скатерки, наволочки. Це техніки наскрізного вишивання:
«вирізування», що утворюють чіткі ажурні квадрати на полотні; «виколювання»,
«довбанка», що складають сіточку з дірочок, з яких виникають усілякі
геометричні фігури, а також ажурні мережки. Класичною технікою Полтавщини є
«лиштва», або «лічильна гладь», пов’язана з точним рахунком ниток полотна.
Відома величезна кількість узорів, вишитих «лиштвою». Залежно від зображувального
мотиву узори «лиштви» мають відповідні назви: лиштва «клинцева», «човникова»,
«хмельова», «сніжкова», «яблучкова», «ключова». Поєднання разом цих технік
збагачує виражальні засоби орнаментальних композицій, надає їм схожості з
мініатюрою. Вишивки Полтавщини потрібно довго й уважно розглядати зблизька.
Тільки тоді розкриваються розкіш і краса узорів, ювелірність їх виконання.
доповнення до інших швів. Залежно від орнаментів, застосування й територіального
поширення є дуже багато назв прямої гладі. На Полтавщині, Чернігівщині білу
лічильну гладь називають «лиштвою». На Поділлі люблять «качалочкову лиштву». її
вишивають різнобарвними нитками на рушниках, хустках та інших виробах. У цих
випадках її обшивають нитками чорного кольору двобічною «штапівкою». Стібки
цієї гладі кладуть тільки вертикально, причому всі вони мають бути однакової
довжини.
ниткам тканини — основи та утоку. Кожний стібок віддалений від попереднього на
одну нитку тканини (рис. 15). Робочу нитку після утворення стібка повертають
назад, а голку вколюють поруч із прокладеним стібком, пропустивши одну нитку
тканини. Рисунок формується з обох боків тканини.
та іншими видами швів дуже поширений на Полтавщині й виконується білими або
сірими нитками на білому полотні. Він також побутує на Київщині, але
виконується червоними або чорними нитками.
тим, щоб одні й ті самі нитки з обох сторін контуру потрапляли в стовпчики. Як
тільки фігура буде обкидана ниткою, вирізують нитки біля качалочок і
висмикують. Виходить сіточка всередині фігурки. Стовпчики утвореної сіточки
щільно обкидають робочою ниткою, одночасно виконуючи в центральних клітинках
накидні петлі (рис. 16). Перехрещення стовпчиків закривають двома перехрещеними
діагональними стібками. Порядок виконання вишивки всередині фігурки показано
стрілочками.
вічка». Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина
у великі композиції поряд з іншими швами, як-от: «лічильна гладь», «зерновий
вивід».
тканини. Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну
кількість ниток для кожної сторони квадратика (рис. 17). Під час вишивання
стібки треба стягувати, щоб утворилася дірочка.
«морока», «кручений Марко». Найпоширеніший «верхоплут» на Полтавщині,
Чернігівщині й частково на Київщині. Зазвичай його застосовують у поєднанні з
«прямою гладдю» («лиштвою» та «вирізуванням»).
орнаментів.
вишитого «верхоплутом», виконують у два прийоми. Спочатку вишивають лише
вертикальні стібки, які потім обкручують по черзі горизонтальною ниткою без
закріплення за тканину, тобто робоча нитка лише обвиває послідовно всі вишиті
вертикальні стовпчики.
й добре видно положення голки з робочою ниткою під час обвивання вертикальних
стібків. Якщо за рисунком треба виконати другий, третій чи більшу кількість
рядів, то для них також спочатку вишивають вертикальні стібки, а потім їх
обвивають.
Самостійно не застосовується, а лише як композиційне вкраплення в орнаменти,
вишиті іншими швами — «лічильною гладдю», «виколюванням».
виходить ажурний шов.
стібка. На рис. 19 цифрами показано послідовність виконання «зернового виводу».
Голку з робочою ниткою на лицьовий бік виводять у точці 1. Виконавши перший
вертикальний стібок 1—2, виводять голку на лицьовий бік і знову вколюють у ту
саму точку 1, повторенням стібка 1—2 проводять робочу нитку в точку 3. Таким
чином, з вивороту виконують діагональний стібок. Вишивши горизонтальний стібок
1—3 й вивівши голку на лицьовий бік знову в точці 3, наступним рухом переводять
голку з робочою ниткою в точку 4, тим самим повторюючи вдруге горизонтальний
стібок 1—3. Виконуючи ці стібки, треба голку вколювати (як і при всіх глухих
лічильних швах) між нитками тканини. Тоді від незначного натягування робочої
нитки в точках 1, 2, 3 і т. д. утворюватимуться дірочки.
спосіб вишивають потрібну кількість горизонтальних і вертикальних стібків, які
чергуються. Щоб мати квадратики, поряд з уже вишитою зиґзаґоподібною лінією
вишивають другу.
вишивці заслужений майстер народної творчості України Гликерія Цибульова. Ще в
дореволюційний час на виставках її роботи привертали увагу досконалістю
виконання, красою малюнка й надзвичайно тонкою гамою колірних поєднань. Усе
своє життя вона збирала орнаменти української народної вишивки.
дрібно розчленовані орнаментальні мотиви, які в цілому становлять чітку,
врівноважену композицію рослинного або геометричного орнаменту. Улюблені мотиви
— грона винограду, гілочки з ягодами, квітами. Найпоширенішою є вишивка під
назвою «зірочки». У сорочках, жіночих блузах домінує червоний колір, силу
звучання якого підкреслює чорний (іноді жовтий, синій).
із звучним мажорним акордом червоного й червоно-чорного рисунка. Тут усталилася
оригінальна композиція вишивки на рукавах жіночих сорочок. Нижче від
горизонтальної лінії полика на всьому полі рукава в шаховому порядку розміщені
окремі орнаментальні мотиви, які іноді відокремлені лініями ажурних мережок
здебільшого червоного кольору, або ж суцільна орнаментальна сітка, на
перехрестях і в центрі якої — червоні «зірочки». Широко застосовуються в
жіночих і чоловічих сорочках ажурні мережки і змережування окремих частин
«черв’ячком» чорного й червоного кольорів. Крім найпоширеніших на Київщині
технік вишивки — гладдю, «зірочками», хрестиком, використовували «набірування».
Ним часто прикрашали чоловічі сорочки. Щільність прокладених без пробілів
стібків, різна забарвленість простих геометричних фігур у м’якій або насиченій
колірній гамі створюють величезну різноманітність композиційних вирішень цієї
техніки.
швом виконують геометричні узори. Нитки — найрізноманітніші: білі, червоні,
чорні, жовті, сині.
дорівнює парній кількості ниток тканини — 4, 6, 8, 10. Кожний наступний стібок
починають від середини попереднього й на одну нитку вище чи нижче (рис. 20).
відрізняється від попередньої тим, що кожний стібок повторюється двічі (рис.
21).
кутом до ниток основи та утоку тканини. Узори, виконані «косою гладдю»,
набувають світлотіньового ефекту. Особливо поширена «коса гладь» на Київщині,
де її виконують нитками червоного й чорного кольорів. Часто її називають
«вісімковою гладдю», бо рисунки для неї складаються з восьми сусідніх
елементів. На рис. 22 показано виконання «косої гладі».
винограду, ягід, невеликих квіточок. Тут, як і скрізь в Україні, полюбляють
поєднання червоного з чорним. Рукава жіночих блуз суцільно розшиті тонким
орнаментом. У чоловічих сорочках, виконаних у насиченій гамі, роботи талановитих
майстринь 3. Кресанової, О. Головко, художниць Г. Грабовської, А. Задувайло
вирізняються філігранною технікою виконання, тонким розумінням ритму
орнаментальних мотивів, гострим відчуттям кольору.
в цих районах збереглася традиція вишивок білим по білому в техніці «лиштва»,
«вирізування». Цікавою особливістю цих вишивок є горизонтальне розміщення
орнаменту по полю рукава у вигляді кількох звивистих гілок, на противагу полтавським,
де найпоширенішим є вертикальне їх розташування.
— батьківщини Богдана Хмельницького. Улюбленим тут є жовтий колір, який
переливається всіма відтінками золота завдяки дрібно покладеним стібкам
«верхоплута», хрестика. Колір стиглого жита поєднується з темно-вишневим, іноді
підсилюється додаванням чорного.
мовби посередині між пастельними, стриманими полтавськими та насиченими
київськими. Чернігівські більш суворі й по-північному небагатомовні. Краса їх
не впадає відразу в очі, а розкривається поволі, коли їх уважно розглядати
зблизька.
входять до Середнього Подніпров’я, та північні райони, що належать до Полісся.
Вишивки, залежно від цього, поділяються на білі, монохромні, котрі за
техніками, орнаментальними мотивами й кольором тяжіють до Полтавщини, та
північні вишивки — типові для Полісся.
вкрапленням («цяточками») червоного й чорного кольорів, якими користуються тут
дуже економно. Чоловічі сорочки вишивають неширокими смугами геометричного
орнаменту, рукава жіночих блуз — композиціями суцільного чіткого, графічного
характеру. Нижче «полика» розміщують вертикальні чіткі лінії геометризованих
гілок або окремих елементів у вигляді видовжених ромбів. Це один з найбільш
улюблених і поширених мотивів на Чернігівщині, що зветься «човник».
Григоренко, яка все своє творче життя присвячує вивченню й розвиткові вишивки
цього краю. її узори — це тиха задумлива пісня про красу лісів і лук, про любов
до рідного краю. Вишиває вона «лиштвою», «вирізуванням», робить найскладніші
мережки, використовуючи білий, білий з червоним кольори. Кожна її робота
довершена за художньою майстерністю й віртуозністю виконання. Давні традиції
народної вишивки Чернігівщини Ганна Григоренко поєднує із сучасним кроєм
блузок, сорочок, суконь. Вивчаючи складні техніки вишивки, вона застосовує
різноманітні засоби поєднання окремих частин виробів, використовує саме ті
народні секрети, що перетворюють звичайні грубі шви на взірці високої
майстерності, які, крім утилітарної функції, мають ще й декоративну.
буйному квітуванні садів ховаються будинки мешканців селища Літки. Слава про
його талановитих вишивальниць, про їхні невтомні руки, що створюють
неперевершену красу орнаментів, шириться далеко за межі нашої країни. Художні
вироби літківських вишивальниць експонувалися на міжнародних виставках і
ярмарках у Парижі, Нью-Йорку, Брюсселі, Белграді, Дрездені, Монреалі. Майстрині
створюють блузи, сорочки, різноманітні портьєри, рушники, скатерки, серветки.
Тут вишивають хрестиком, червоною і чорною гладдю. Іноді палітру розширюють,
додаючи блакитний, коричневий, жовто-сірий кольори. Тонким відчуттям кольору,
красою і поезією життя сповнені геометричний і рослинний орнаменти.
ажурна вишивка. Для неї характерними техніками є «лиштва», «вирізування»,
«виколювання», «довбанка», різноманітні мережки. Вони насичуються кольором на
відміну від білих узорів Полтавщини. Так, «шабак» виконується в чотири кольори:
чорним, білим, червоним, синім. Змережування «шеляжок» у вигляді ажурних
стрічок виконується червоним, чорним, білим, жовтим.
беруть нитки високих номерів (60, 80), а для грубих — середніх.
приведемо найпоширеніші.
вишукані, надають неповторності й своєрідності костюмові. Особливо гарний
вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі.
мережки, на базі яких виконують усі інші.
сполучних мережках шириною вважається уся вишита смуга, зокрема й проріджені
доріжки та проміжки суцільної тканини.
тканини й застосовують один технічний метод.
застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання
цей шов видозмінився й перетворився в найпростішу мережку — «одинарний прутик».
тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини. За принципом цієї мережки
вишивають багато інших, але тільки у два ходи — з обох боків прорідженої смужки
тканини — верхнього і нижнього.
суміжних ниток так, щоб утворилася смужка завширшки 3—5 мм. Мережку виконують
справа наліво по верхньому краю прорідженої смужки.
що нитку складають удвоє і двома складеними разом кінцями протягують у вушко
голки, при цьому на довгому кінці утворюється петелька. Набравши на голку
потрібну кількість ниток тканини для однієї китички, протягують її з робочою
ниткою через утворену петлю.
закріплення нитки голку вводять між нитками майбутньої мережки і вколюють її в
тканину, відступивши від краю на дві-три нитки. Потім набирають на голку
необхідну кількість вільних ниток прорідженої смужки тканини, робочу нитку
вкладають петлею в напрямку проти руху стрілки годинника, як показано на рис.
23, і затягують петлю, притримуючи лівою рукою вільний кінчик нитки. Для
міцності на цьому місці роблять другу петлю, а зайвий кінчик обрізають.
Наступним стібком вводять голку в тканину з вивороту над стягнутими нитками
тканини й виводять на лицьовий бік (рис. 24). Утворюється перша китичка
мережки.
25), відділяють другу китичку й затягують її.
нахилом. Для цього на голку щоразу набирають однакову кількість ниток тканини.
Красивий нахил стібка буде, якщо голку вколювати на відстані двох ниток від
краю смуги й на відстані одної нитки від лівої китички.
мережок, але часто застосовується й у чистому вигляді — для підшивання краю
виробів — серветок, скатертин, рукавів та ін.
Спочатку виконують мережку «одинарний прутик», потім стягують ті самі нитки з
протилежного боку — виходять стовпчики, стягнуті з обох боків.
нитки утоку (крім спеціальних тканин для вишивання), тому, роблячи стовпчики
мережки, ниток основи треба відлічувати на одну-дві більше, ніж ниток утоку.
Наприклад, якщо мережку вишивають на повздовжньому боці тканини й висмикують,
скажімо, п’ять ниток, то в стовпчик набирають лише чотири нитки, а якщо
впоперек, то п’ять, а висмикують чотири.
Ця мережка — видозмінений «подвійний прутик». Нижній край мережки виконують
так само, як і в «одинарному прутику», але при цьому кількість відокремлюваних
ниток для стовпчика має бути обов’язково парною. Оформляючи верхній ряд
мережки, в кожний стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків
(рис. 26), немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. «Роздвоєний прутик»
застосовують у вузьких мережках.
особливим способом «одинарного прутика».
відстані по нитках утоку, а потім такі ж доріжки — по нитках основи. У такий спосіб
утворюються квадратики суцільної тканини між висмиканими смугами.
проколюють дірочку (рис. 27). Потім стягують нитки прорідженої тканини в прості
стовпчики, але закріплюють робочу нитку не як звичайно, а щоразу пропускаючи її
крізь проколоту дірочку. Пропустивши робочу нитку крізь дірочку з лицьового
боку навиворіт, протягують її до наступного стовпчика, відділяючи потрібну
кількість ниток основи для мережки. Наступним рухом робочої нитки обкручують
окремий стовпчик, затягуючи його, і на лицьовому боці тканини пропускають її в
дірочку в центрі квадратика. Так обшивають верхню сторону квадратика. Дійшовши
до кута, тканину повертають так, щоб ліва вертикальна сторона квадратика стала
верхньою горизонтальною, і продовжують виконувати на ній стовпчики. На третій
стороні квадратика набирають у стовпчик ті самі нитки, що й на першій стороні,
аналогічно одні й ті самі нитки утворюють стовпчики четвертої і другої сторони
квадратика. Отже, нитки протилежних сторін квадратика утворюють однакові
стовпчики мережки. Після виконання останнього стовпчика голку з робочою ниткою
виводять крізь центр квадратика на виворіт і кількома маленькими стібками, не
виходячи на лицьовий бік, закріплюють робочу нитку під стібками і обрізають.
Наступні квадратики обробляють аналогічним способом, щоразу закріплюючи нитку
на початку роботи й у кінці.
створює легкий узор. Для виконання цієї мережки краще брати м’які, слабкої
крутки нитки (муліне, нитки, витягнуті з тканини).
рисунка, техніки виконання й колористичного вирішення мають різні назви:
мережки «через чисницю з настилом і з прутиком» і «через чисницю».
одночасно з одинарним прутиком на залишених смугах тканини, послідовно з ряду в
ряд. Кожний ряд починають вишивати з правого краю мережки. Дійшовши по рисунку
до лівого краю, нитку закріплюють і наступний ряд починають знову з правого краю.
швом», тобто під час робочого ходу голки один стовпчик набирають на голку,
другий — під голку. Під час зворотного руху стовпчик, який був на голці, буде
під голкою, і навпаки (рис. 28/1). Кожний новий ряд настилу притискають до
попереднього, внаслідок чого утворюється щільна ребриста поверхня. Другий
прийом — «прикріплення»: на стовпчики вільно накладають робочу нитку, яку
зворотним ходом голки прикріплюють до стовпчиків (рис. 28/2).
вишитого іншими техніками. У народних вишивках стовпчик виконують нитками в тон
тканини або нитками червоного кольору.
нитки висмикнути, дві залишити, три-чотири висмикнути, дві залишити і знову три
висмикнути. Ширина мережки залежить від товщини ниток тканини. Звичайно
вишивальниця може змінювати співвідношення між висмикнутими й залишеними
нитками залежно від поставленої мети.
29/1), захоплюючи в стовпчик стільки ниток, скільки висмикнуто, тобто три.
стовпчиках (точки 1—2). Одним рухом зліва направо обкручують два перших
стовпчики другої прорідженої доріжки, а голку вводять між нитками так, щоб
обвивна нитка була над голкою. Наступним рухом затягують петлю через точки 2—4.
Далі перекривають утворений настил стібком і виводять голку зліва від другого
стовпчика. Це положення голки наведено на (рис. 29/1). Так обкручують перші два
стовпчики до другої непрорідженої доріжки в. Виконавши останній настил
стовпчика, голку по вивороту настилу виводять між двома стовпчиками на лицьовий
бік у точці 4 і діагональним рухом переводять угору ряду б для виконання
наступного стовпчика (рис. 29/2). третій і четвертий стовпчик стягують
«одинарним прутиком» і описаним прийомом вишивають настил. Під час вишивання
мережки «стовпчик» необхідно, щоб кількість настилів по всій довжині була
однакова.
Ця мережка призначена для оформлення орнаментальних смуг. Виконується як білими
нитками по білому полотну, так і червоними. Для виконання мережки із тканини
висмикують нитки в такій послідовності: три висмикнути, дві залишити,
чотири-п’ять висмикнути, дві залишити, знову три висмикнути.
справа на початку ряду б і виконують китичку на двох перших
стовпчиках. Обкручують два перших стовпчики
попереднім способом, але тільки до половини мережки. Потім голку
вертикальним стібком переводять у точку 2 над рядом б. Стягують нитки в
третій стовпчик під рядом б і стягують цей самий стовпчик
додатково над рядом б. Положення голки на рис. 30 відповідає цьому моментові. Далі
виконують «одинарний прутик» на четвертому та п’ятому стовпчиках і обкручують
їх до половини. У такій послідовності продовжують вишивати.
мережки, але з двох стягуваних разом стовпчиків першим буде той, який раніше
залишався вільним (не стягнутим). На наведеному рисунку ці два стовпчики об’єднано
в лівому куті.
обмежувальна лінія в орнаментальних смугах.
висмикнути, три залишити, потім висмикнути 6—10 ниток, три залишити і знову три
висмикнути. По краях мережки нитки стягують у стовпчики. Стовпчики середньої
прорідженої смуги стягують «одинарним прутиком» послідовно з виконанням
накидної петлі справа наліво. Нитку закріплюють справа на ряді б
(рис. 31). Виконують «одинарний прутик» на двох перших стовпчиках уздовж ряду б,
накинувши робочу нитку петлею проти руху стрілки годинника, охоплюють голкою
два наступних стовпчики (петля 1—2). Далі захоплюють накидною петлею верхню
середню смугу тканини (петля 2—3), перші два стовпчики (петля 3—4) і,
підхопивши вже прокладену нитку петлі, виводять голку знову в точку початку
роботи. Це положення петлі наведено нарис. 31. Потім виконують «одинарний
прутик» на третьому й четвертому стовпчиках (уже об’єднаних накидною петлею),
п’ятому та шостому і знову, виконуючи накидну петлю, стягують у пучок наступні
чотири стовпчики.
її виконують як і однорядну, але в другому й усіх наступних рядах стягування в
пучки провадять у шаховому порядку. Для прискорення роботи багаторядну
«ляхівку» можна виконати без стягування ниток тканини внутрішніх смуг у
стовпчики.
багаторядна мережка, в якій ряди стовпчиків розділені невеликими смужками
цілісної тканини у дві-три нитки (чисницями). Вишивку здійснюємо за рядами
знизу догори і справа наліво вздовж однієї витягнутої смуги тканини. Настил і
повітряні петельки виконуються послідовно однією робочою ниткою. Відповідно до
малюнка переплітаємо настилом певну кількість стовпчиків мережки на всю їхню
висоту, потім виконуємо повітряні петельки, об’єднуючи чотири стовпчики або
попарно, знову відповідно до малюнка виконуємо настил у цьому ж ряді і т. д.
Завершивши таким чином один ряд, робочу нитку закріплюємо на лівій качалочці й
починаємо роботу з правого краю мережки, але вже в ряду, що лежить над тим,
який пройдено.
по рядах згідно з орнаментом і лише після цього — настил.
«подвійний». Обидві мережки виконують зліва направо. Для «одинарного
витягнутого верхоплута» з тканини висмикують нитки в такій послідовності: дві
висмикнути, три залишити, потім висмикнути ще три нитки й через три нитки
висмикнути знову дві. На обох крайніх доріжках виконують мережку «подвійний
прутик». Після цього закріплюють робочу нитку зліва на середній доріжці і,
підхопивши голкою перший стовпчик, обкручують його згори вниз (рис. 32/1).
Потім захоплюють голкою другий стовпчик і також обкручують його, але вже знизу
вгору. Третій стовпчик обкручують згори вниз і т. д. Перехід робочої нитки від
стовпчика до стовпчика лежить то поверху, то знизу.
середньої доріжки (шість ниток, тимчасом як в «одинарному» вона дорівнює трьом
ниткам) і тим, що перший стовпчик обкручують лише до половини його висоти (рис.
32/2). Далі переходять на другий стовпчик: обкручують його від середини до
нижнього краю мережки (виходить немовби літера «П»). Потім переходять по краю
мережки до третього стовпчика, обкручують його до середини й переходять до
четвертого і т. д. Пройшовши весь ряд так, що перехід робочої нитки від
стовпчика до стовпчика міститься то посередині, то біля краю, знову проходять
ряд у тому ж порядку, але обкручують уже верхні половини стовпчиків.
вишивки. Поєднується з глухим швом «занизування». Свою назву дістала від
способу вишивання. Узор утворюється не настиланням, а затягуванням робочої
нитки замість висмикнутої. За рахунок цього створюється враження ажурності.
Виконують мережку нитками неяскравих кольорів, близьких до кольору тканини
(світлішими чи темнішими).
качалочки дошивають. Для кожного ряду мережки із тканини витягуємо по одній
нитці через дві нитки тканини. У першому (нижньому) і останньому рядах мережки
узор не вишивають.
нитку справа на качалочці й затягуємо її відповідно до малюнка методом штопки
на місці витягнутої однієї нитки з тканини, перебираючи голкою кожну
вертикальну нитку тканини (рис. 33/1).
має бути стільки, скільки необхідно для виконання чотирьох стовпчиків.
Протягнувши робочу нитку, переводимо голку в нижній, тобто в перший ряд мережки
(точка 1 нарис. 33/2). Охопивши по вертикалі дві горизонтальні нитки тканини
(дві нитки складають чисницю), вводимо голку в другий ряд мережки (рис. 33/3),
а потім виділяємо необхідну кількість вертикальних ниток для стовпчика (в
нашому випадку — три вертикальні нитки). Робочу нитку протягуємо. Наступним
рухом стягуємо ці нитки у стовпчик і одночасно переходимо до виконання
наступного стовпчика. Протягнувши нитку, отримуємо горизонтальний стібок
мережки, що лежить у другому ряду. Потім знову за рисунком чергують затягування
і стягування ниток у стовпчики. Пройшовши в такий спосіб увесь другий ряд,
закріплюють робочу нитку зліва. Далі висмикують нитку з тканини для третього
ряду мережки й вишивають його аналогічно, починаючи з правого краю. В
останньому (верхньому) ряду мережки виконують «подвійний прутик».
Кара-Васильєва, Алла Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.
*Вохра
– природна мінеральна фарба червоно-брунатного або жовтого кольору.