Метеорологія

Щоб забезпечити своє існування, людина змушена була пізнати на емпіричному рівні закономірний зв’язок явищ навколишньої дійсності. Насамперед набуті знання підпорядковувались основним заняттям, зокрема тим, які особливо залежали від природно-кліматичних умов. Таким господарським заняттям для мешканців етнічної території України було хліборобство.

Хліборобська праця вимагала від селянина знань, як безпосередніх — про предмет занять, так і опосередкованих — про природні явища, що певним чином могли впливати на її результати. З’ясування справжніх причин впливу зовнішніх явищ на врожай, пізнання їхнього зв’язку з особливостями вирощування тих чи інших культур — це складний багатовіковий процес, безперервний хід якого не могли зупинити жодні містичні заборони.

Сонце, Зорі, Вітер, Дощ — не лише містичні образи; реалії, що супроводжували селянина у повсякденній праці. Вивчаючи їх справжню силу, він матеріалізував колишні ідилічні уявлення, які перетворювалися на знання.
Своє бачення окремих природних закономірностей людина центрувала у прикметах, які легко засвоювались і відшліфовувались у процесі праці — ставали більш точними, достовірними. Не вміючи пояснити природні закони, їх взаємозумовленість, але спостерігаючи, що певні явища неодмінно спричинюють майже завжди адекватні наслідки, люди набували позитивних практичних знань.
Так, зокрема, вироблялася наука, відома нині як метеорологія. Людина спостерігала за поведінкою птахів, комах, тварин, ростом рослин, розташуванням і станом небесних світил і з часом могла досить точно передбачити зміну температури, атмосферні опади. Йдеться про передбачення на різні часові проміжки — від доби до тижня, місяця, навіть року. Подальші ж перспективи хлібороби осягали через кількісні опади снігу, морози, іній, початки брунькування тих чи інших дерев, приліт птахів тощо.
Якщо, скажімо, сніг лягав на промерзлий ґрунт, вкритий крижаною кіркою, віками здобутий досвід хлібороба безпомилково підказував, що посіви спаряться і загинуть без доступу повітря, а насіння бур’янів збережеться. У цьому випадку для боротьби зі стихією селянин застосовував простий, але ефективний засіб — виганяв на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посіви. Ідеальними умовами вважались такі, коли багато снігу випадало на непромерзлу землю. Якщо під вагою снігу вгиналися гілки дерев,— бути доброму врожаю. Довго нема снігу — на неврожай. «Зима без снігу — стіл без хліба», — застерігали хлібороби. Раділи, коли багато снігу випадало саме у другій половині січня (на голодну кутю) — сніг своїм теплом захищав від морозів-тріскунів тендітні живі паростки у землі. Якщо з’являлося багато інею на деревах на початку року, це втішало селянина. Сухий промерзлий ніздрюватий сніг добре пропускав повітря та різні мікроелементи, що добре впливали на мікросередовище насіння. Високе голубе небо, мерехтливі чисті зорі у січні, коли на землі не було багато снігу, змушували переживати за долю майбутнього врожаю. Майже повсюдно в Україні швидке танення снігу сприймалось як добра прикмета: «Вода зразу велика — хліб уродить добрий»; «Тане сніг швидко — зародить хліб рясно, розтає поволі — вродить не дуже». Однак у Карпатах повільне танення снігу добре насичувало гірський глинистий ґрунт, не вимиваючи з нього поживні речовини.
Було дещо раціональне і в таких передбаченнях, які, на перший погляд, видавалися містичними, наївними: «Перший великий грім — на врожай»; «Грім на голе дерево — на неврожай»; «Якщо загримить від заходу, то буде літо врожайне». Грім завжди вважали доброю ознакою: він наближав тепло; надто ранній грім міг «просигналізувати» про завчасне проростання посівів. З острахом спостерігав селянин за ранковими сухими блискавками, або так званим сухим туманом, коли злакові рослини вибивалися в цвіт. Це явище, як вважав хлібороб, спричиняло до змарнування зерна.
Відомо, що найбільш чутливо на зміну погоди реагують тварини і птахи. Як тільки прилітали журавлі, жайворонки, ластівки, селянин ладнав плуга, готував насіння — наставало тепло. Крик деркачів віщував добрий урожай всіх культур. «Коли солов’ї співають у голому лісі — не буде врожаю»; «Зозуля закує на голому дереві — на неврожай». Поведінка птахів органічно пов’язана з річним календарем; вони активізуються саме тоді, коли має установитися тепло. А от як ставився селянин до різних видів комах: «Не буде комарів — не буде вівса»; «Багато хрущів — буде врожай проса»; «Якщо ранньою весною буде багато великих мух, то уроде пшениця».
Після проростання лугових трав, брунькування дерев мерщій висівали овес. Звичайно, в різних місцевостях України за календарем це відбувалося в різний час (залежно від кліматичного поясу). Але повсюдно адекватно реагували на появу тієї чи іншої рослини. Ярову пшеницю добре було сіяти, коли розпускається дуб, а ячмінь — коли у квіт береться калина. Поява подорожника — добра прикмета щодо врожаю тих культур, які на той час висівали.
Таким чином, прикмети за природно-кліматичними явищами, поведінкою птахів, комах, за появою рослинності — лише незначна частка стихійно-матеріалістичних передбачень хлібороба, який упродовж віків намагався осягнути зв’язок загадкових для нього законів і явищ природи.