Орел

За міфологічними уявленнями, орел є царем птахів, а в давніх релігіях він подекуди ще й уособлює головного бога або шамана. У легендах орел добуває вогонь, світло. У міфології багатьох народів орел причетний до світотворення.

Ніким не народжений, він існував іще до початку світу. За переказами, він здатний себе оновлювати: як виповниться йому п’ятсот років, летить орел до сонця, купається там у чарівному озері й знову стає молодим.

У
фольклорі орел так чи інакше пов’язується з першотворенням. Казка “Яйце-райце”
починається з міфу про війну птахів і звірів. Це було у прадавні часи, тоді
звірі перемогли, бо комашня повідкушувала птахам пір’я коло крил. Птиця, що
підніметься, то і впаде на землю — тут і розірве її звір. А один орел бачить те
лихо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде стрілець, націлився на нього.
А той орел просить його: “Не бий мене. Краще візьми до себе та вигодуй — я
тобі у пригоді стану”. Стрілець зняв його з дерева й годував, поки в орла
крила не одросли. За це батьки орла подарували чоловікові яйце-райце й
попередили, щоб він дорогою ніде не розбив його. “Він іде та йде, та так
схотілось пить йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пить воду, та
якось об цямрину і розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернуть із того яйця!
Верне та й верне!”
В
усьому світі відомий міф про дітей орла (грифа), яких герой рятує від води. У
наших казках цей сюжет відображено в епізоді, коли орел, вдячний за спасіння
своїх дітей, виносить із того світу лицаря, зрадженого й покинутого братами. “Пішов
Котигорошко підземним світом. Іде та йде, коли насунули хмари, як ударить дощ
та град. Він і заховався під дубом… Коли чує — на дубі пищать грифенята в
гнізді. Він заліз на дуб та й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає велика
птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив гриф, що діти вкриті та й питає:
“Хто це вас накрив?” А діти кажуть: “Як не з’їси його, то ми
скажемо”. От гриф Котигорошкові каже: “Я тобі все дам, що ти захочеш,
бо це вперше, що в мене діти зосталися живі, а то все — я полечу, а тут піде
дощ та град, вони в гнізді й заллються”.
У закарпатській казці
“Орел-беркут” птах виступає як тотемний предок, покровитель роду.
Помираючи, батько передає синові вояцького списа й заповідає, щоб він тільки не
цілив у орла, і розповідає йому таку історію. “Раз було таке… Я бився з
одним шарканем. Великий був змій — мав аж шість голів. Я стинаю то одну, то
другу голову, а шаркань притулює до них свою шию — і знову приростають.
Зморився я, але зморився й ворог. А над нами якраз летів беркут, шаркань кличе:
“Беркуте, принеси мені у дзьобі хоч краплю води, бо з жаги загину”. А
я прошу собі: “Ей, беркуте, не слухай ти змія. Принеси у пазурах піску. Я
посиплю відрубані голови — і вони не приростуть”. Тоді беркут послухав
мене. Так я убив шарканя й лишився живим”.
Тричі
зустрічається син того чоловіка з беркутом. Орел є охоронцем на кордоні двох
світів і не пропускає нікого за браму. “А що надумав собі хлопець? Він
набрав у постоли землі, взув їх — і вже йде… Беркут скрикнув і розпростер
крила. Але хлопець каже: “Чого ти кричиш, беркуте? Я ж стою не на твоїй, а
на своїй землі?” Беркут склав крила і мовчить”.
Але
сталося так, що пізніше хлопець убив беркута. Востаннє він його бачить у
підземному царстві. Тепер орел — перевізник через водний кордон. Спочатку герой
перевіз принцесу, яку визволив від поганина. Потім сів у човен сам. “Але
беркут, як побачив кріса (рушницю, — ред.), нараз кинувся убік. Човен
перевернувся, хлопець почав тонути. А його кріс уже пішов на дно. В ту ж
хвилину беркут відчув крила. Він схопив у пазурі того, що потопав, і вилетів у
наземний світ… Там легіня вже чекала дівчина”. Та
надійшла темна хмара. Полив огняний дощ. Беркут злетів і простер над ними свої
широкі крила. Захоронив молодят від смерті, але сам згорів. Завершується казка
тим, що вояцький син стає царем і забороняє вбивати орлів.
У
легенді про Батія-богатиря можна пригадати схожу деталь. У монастирському саду
працював один чоловік. І нічим особливим він не вирізнявся б, якби не одна
обставина. Почали ченці примічати: як тільки ляже той чоловік відпочити, так
над ним з’являється орел і крилами своїми затуляє його від сонця. По цьому
впізнали ченці велетня і стали його боятися.
У
замовляннях орел зображується на порубіжжі між хаосом і зародженням життя; саме
в той межовий світ зазвичай відсилаються хвороби: “На морі на острові
стоїть дуб дубнястий, на тому дубі сидить птиця орел. Лапами розгрібає, всякий
пристріт одганяє”.
В
народних уявленнях і фольклорі образ орла неоднозначний. Міфологічне мислення,
надаючи птахові рис, притаманних людині, таких як гордість, сміливість,
мужність, справедливість, водночас виділяє його з гурту, зображуючи як окрему,
несуспільну істоту. Орел волелюбний, але й самотній, правдивий, але й
жорстокий, як саме життя. Навіть у ставленні до своїх дітей він
безкомпромісний. Тому, розповідає легенда, на світі мало є орлів, що він родить
щоліта по троє орленят і переносить їх через море. “Отож як несе через
море та й питає: “А чи будеш, — каже, — й мене носити, як я буду старий, а
ти будеш такий, як я?” То воно каже: “Буду”. То він його в море
й укине. Потім друге бере несе. Та донесе, вп’ять серед моря питає… І те
вкине в море. Ну, летить він за третім, і третє несе — таки через море. Теж
питає: “Чи будеш і мене носити, як тебе несу?” Каже: “Буду, та
своїх дітей, а не тебе”. Так він те переніс через море, тому що воно
правду сказало, от то він кожний рік усе по одному оставляє, а то в море
викидає. Тим на світі мало й є орлів”.