Осика

У багатьох народів осику називають деревом повішених. В українських віруваннях осика — “нечисте”, прокляте дерево. Проте, водночас, — і оберіг від нечистої сили.

У
ліричній пісні протиставлено осику і березу. Береза виступає як символ радості,
щастя, а осика — смутку й розлуки:

 Як ми з тобою, любочка, совіталися,
Під
білою березою цілувалися,
Під
гіркою осикою розпрощалися!
Під
білою березою всі цвіти цвітуть,
Під
гіркою осикою все трава сохне…
 Так
само оцінюється осика і в переказах та християнських легендах. Найпоширеніша
міфопоетична версія закляття осики — розповідь про те, як на ній удавився
Юда. Спочатку, коли біблійний зрадник шукав дерево, на якому б йому повіситися,
він обрав грушу, але вона була дуже колюча, тоді підійшов до берези, та вона
так злякалася, що аж побіліла (відтоді в неї біла кора). Осика ж, яка прийняла
Юду, була відразу проклята Богом, і відтоді вона весь час тремтить — листям
тріпоче.
За
іншими легендами, осика не вклонилася Богородиці під час утечі Святого
Сімейства до Єгипту або не схилилася перед Божою Матір’ю, коли вона сповивала
Сина, про що співається в колядці із Закарпаття:
Стала
ся на хвильку спочивати,
Хвильку
спочивати, сина повивати;
Стало
їй ся, стало галуззя вклоняти,
Буччя
і коріння і всяке творіння.
Лем
ся не вклонила проклята осика…
Проклята
осика! Бодай єсь ся трясла
До
суду судного, до віку вічного!
В
іншій легенді розповідається: коли Господь тікав від переслідувачів і сховався
під осикою, вона раптом серед тиші затріпотіла й зашелестіла своїм листям.
Спаситель злякався й промовив: “Щоб ти шелестіла і з вітром, і без
вітру”. Відтоді осика завжди тріпоче, навіть у тиху погоду. Подекуди це
дерево називають “трепетою”.
Звинувачують
осику також у тому, що дозволила катам зробити зі своєї деревини хрест для
розп’яття Ісуса Христа і цвяхи, якими його прибили до хреста. Тому вона
покарана вічним страхом, труситься без причини, не дає плодів і не може
заховати людину у своїй тіні.
Осика
вважається місцем помешкання нечистої сили. В її корінні повно чортів, які
справляють там свої
бенкети й виводять дітей “Осику чорт колише”, — каже прислів’я. Про
одного музику розповідають, як він вирушив до сусіднього села на весілля й натрапив
на обгорілу
осику, за якою йому привиділася хата. Вирішивши заночувати там, він зайшов
усередину й побачив веселу компанію. Його запросили пограти. Він грав до
півночі, й за кожну мелодію йому  кидали в шапку купу грошей. Потім музика заснув, а коли прокинувся, не було
ніякої хати, у руках він тримав повну шапку осикового листу, а скрипка його
висіла на самісінькій верхівці дерева.
Як
прокляте дерево, осику ніколи не використовували при спорудженні будинків, та й
хату не ставили на тому місці, де росла осика (щоб родина не тремтіла від
хвороб). Не дозволяють осиковою палицею бити людей або худобу (бо відразу
“скрутиться”). У давнину на осиці вішали вбиту змію, щоб не ожила.
Осиковим кілком як чопом послуговується відьма, коли доїть чужі корови: для цього
їй достатньо встромити кілок у якесь дерево, що росте на її подвір’ї, і з нього
потече молоко. На осикових дровах вона варить своє зілля. Чарівник, щоб
зашкодити господарям нової хати, забиває осиковий кілок під будівлю.
Щоб
викликати нечисту силу, також використовують осику. Так, чаклун викликає
лісовика спеціальним замовлянням, стоячи на стовбурі дерева. Якщо йому треба
перекинутися вовком, він шукає в лісі осиковий пеньок, який забули
перехрестити, коли зрубували дерево. Тоді він хапається зубами за його край і
перекидається через голову.
Водночас,
осика була й оберегом від нечистої сили. Якщо господар зробить тин із осикових
кілків, відьма не підступиться до його корови. Вим’я корів підкурюють осиковою
корою й листям. Для охорони помешкання від відьом тримають осику в хаті. З
осиковою палицею від троїцького клечання не страшно ходити навіть уночі —
нечиста сила не причепиться. Щоб повернути дитину, яку чорти підмінили своєю,
“обмінка” треба покласти на осикові гілки або під осикове корито й
бити так, щоб він кричав. Тоді нечиста сила забере своє чортеня, а жінці
поверне її дитину. Відьма втрачає свою чарівну силу, якщо вдарити по її тіні
осиковим кілком або притикою.
Щоб
упізнати відьму, напередодні Івана Купала робили з осики борону й ховалися за
нею у хліві. Але тільки цього засобу бувало недостатньо, як оповідається в
бувальщині. “Унадилась до одного чоловіка відьма корову доїти. Оце він і
задумав її піймати. Йому хтось наказав, що як сядеш у загороді за бороною, то
вона тебе не побачить. Він так і зробив. Сів за бороною і сидить. Вона прийшла
та зараз взяла гарячий кізяк та й положила йому за пазуху та й каже: “На
тобі гостинець та й сиди до світа тут”, — а сама корову подоїла та й пішла
собі, а він просидів до самого світу з гостинцем за пазухою. Це, бачте, як уже
сідати, так треба знати таку молитву: прочитав та й сів; а як не знаєш, так
шкода сідати”.
Особливо
дієвою була осика в похованні “заставних” мерців — самогубців,
потопельників, людей, померлих наглою смертю, а також відьом і чаклунів — усіх
тих, що після смерті могли “ходити”. Відомо, що чаклуни помирали
довго й у страшних муках. Щоб допомогти їм померти й позбавитися від страждань,
у стелі або даху осиковим кілком робили отвір, через який мала вийти душа
помираючого. Могили упирів протикали осиковими кілками, а на груди померлому
клали осиковий хрестик. Віко у труні робили також із осикових дощок. Усе це
повинно було перешкодити упиреві підняти кришку й вийти з домовини. Таке
поховання зображено в поемі Тараса Шевченка “Осика”:
Пастухи
в селі сказали.
Що
коло могили
У
калюжі стару відьму
Чорти
утопили.
Найшли
її, громадою
Без
попа сховали
На
могилі й осиковим
Кілком
пробивали.
Застосовували
осику і в народній медицині. У стовбур дерева вкладали волосся та обрізки
нігтів хворого й забивали отвір осиковим кілком; вішали на осику його одяг;
сідали на пеньок тощо. На неї, як на “нечисте” дерево, прагнули
перенести хвороби, замовляли: “Осико, осико, візьми мою пропасницю, дай
мені легкість!”