Песиголовці

За народними уявленнями, це страшні велетні, що харчуються здебільшого сирим людським м’ясом. Від звичайних велетнів песиголовці відрізняються собачою головою, одноокістю та неймовірною жорстокістю. Якщо песиголовець напав на людину, порятунку можна не чекати.

Зустрічаються песиголовці в українській міфології досить часто. І всім своїм єством
символізують нечувану жорстокість. Відомостей про їх походження практично
немає. Багато дослідників сходяться на думці, що в образ собакоголових велетнів
вкладалися уявлення про орди чужинців-завойовників, які приходили на українські
землі, знищуючи все на своєму шляху.

Не
існує ні єдиного уявлення про зовнішній вигляд песиголовців. Згідно з
найпоширенішими оповідями, вони мають не лише одне око, а й одну руку та одну
ногу (зовсім рідко — ще й один ріг на лобі), а для пересування використовують
собі подібних — чіпляються один до одного й мандрують у пошуках їжі (втім, у
різних легендах іноді зустрічаються і дворукі та двоногі песиголовці, і
песиголовці-жінки — одноокі баби). Таким дивним способом песиголовці
пересуваються дуже швидко, а через те, що постійно ходять парами, перемогти їх
практично неможливо, тому єдиним способом позбутися цієї напасті залишаються
хитрощі.
Усі
песиголовці блукають лісами та селами й нападають на людей. Ось коротенький,
але досить характерний сюжет: “Давно по лісах і по селах ходили
песиголовці. Коли напали на одного чоловіка, вкрали його і з’їли. Залишилася
після нього жінка сама в хаті”.
Зустрічаються
випадки, коли люди дають відсіч песиголовцям. Іноді навіть перемагають.
“У
Горінчеві була баба Головканя. Раз вона пекла хліб. Подивилася у вікно і бачить
— йдуть вулицею песиголовці, і раптом повернули в їх двір. Баба скоро
прикрилася простирадлом і лягла у постіть.
Песиголовці
зайшли до хижі і бачать: лежить жінка на постелі.
— Що ти там робиш?
— Лежу, бо хвора я з дитиною. У мене
мала дитина.
Песиголовці жінку не чіпали. Лише кажуть:
— Дай нам їсти!
— Ідіть та шукайте собі.
— Чи є в тебе капуста?
— Там стоїть, у сінях.
Песиголовці
пішли до сіней, розкрили бочку і забилися двома головами у одну бочку.
А
баба Головканя, як побачила, о
песиголовці нагнулися, скоро взяла сокиру і пересікла їм попереки.
Вбила
песиголовців, посікла і склала у бочку. Вночі бочку поклала на віз і повезла у
ріку. Це була чиста правда”.
В
іншій легенді також розповідається про те, як можна позбутися песиголовців за
допомогою розуму. Тут песиголовець двоногий.
“Якось
чоловік на прізвище Доромбей ніс дрова з хащі. Коло річки стрічає його
песиголовець.
— Кидай геть дрова і дай постоли! —
закричав песиголовець.
Доромбей
кинув в’язанку, зняв постоли й передав песиголовцеві.
А
песиголовець бере постоли з правої ноги на ліву, не розуміє, як треба
взуватися.
Доромбей
дивиться на нього, а далі підняв сокиру і — бух по голові! І вбив
песиголовця”.