В усній творчості — скарбниці знань, збережених у пам’яті народу,— є величезний розділ, який подає світоглядні та естетичні принципи українців. Маємо на увазі прислів’я, приказки, прикмети і повір’я.
Оскільки прислів’я і приказки досить грунтовно досліджені фольклористами, звернемось до прикмет і повір’їв, досліджених значно слабше і досить вузько. Спробуємо у невеличкій розвідці дати характеристику цих витворів народного розуму з точки зору їх виникнення і розвитку.
Отже, повір’я і прикмети — залишки первісних уявлень про світобудову і природу, спроби перших наївних пояснень явищ, які віддавна мали для людей важливе значення. Звичайно, повну картину цих уявлень відтворити зараз неможливо, оскільки погляди на ті чи інші явища змінювались під впливом розвитку суспільства. На звичаї поганські, на своєрідний моральний кодекс язичника-слов’янина, який побутував у формі різних заборон, лягли пізніші нашарування християнської релігії з її заповідями та заборонами. Уламки міфологічного світогляду у фольклорі дають можливість дослідникам робити висновок про тісний зв’язок життя людини із природними явищами, а отже, і про залежність від них. Ця залежність визначена роллю землеробства у господарському житті слов’янських племен, і саме крізь призму цієї залежності бачили навколишній світ наші пращури. Обожнювання води, тотемізм та пов’язані з цими культами звичаї лягли в основу збереженого до нашого часу шанобливого ставлення до землі, річок, криниць тощо. Так само збереглось у повір’ях і прикметах пояснення світобудови та розуміння окремих явищ природи з метою перетворення їх для своїх господарських потреб.
Для зручності українські повір’я :а прикмети розглянемо системно, за певною класифікацією. До першого рівня належать повір’я-заборони і прикмети-заборони, до другого — світоглядні, природні та господарські прикмети і повір’я, а до третього і останнього — власне забобони.
Повір’я-заборони, прикмети-заборони — це залишки язичницьких вірувань, а точніше —система «табу» в язичництві — пережитки релігійних уявлень, поєднані з чисто практичною необхідністю чи господарськими потребами. Повір’я-заборони стосуються землі, космічних світил, вогню, блискавки, предметів хатнього вжитку тощо. Наприклад, земля в уявленні народу була живою, її називали годувальницею, святою, нею клялись, її ім’ям проклинали. Слов’яни вірили, що земля відчуває біль, а тому і ставлення до неї має бути шанобливим:
Не бий по землі, бо їй болить.
Не плюй на землю, бо не буде родити.
Такого ж ставлення вимагають й інші об’єкти язичницьких культів:
Не показуй пальцем на сонце, бо усохне.
Не плюй у вогонь, бо поприщить губи.
З вогнем не жартуй, воді не вір.
Не плюй в криницю — прийдеться напитись.
Не їж над колодязем, бо жаби заведуться.
Не заглядай у піч, бо не ростимуть вуса.
Через обряди і культи прийшло в український фольклор і приписування надприродних властивостей речам домашнього вжитку. Мініатюрні зображення сокирок, дзвіночків, ложечок тощо здавна слугували слов’янам оберегами, охоронцями від злих сил, Так само діжа, віник, кочерга використовувались в обрядах, а дзеркало, скажімо, вважалось витвором нечистої сили. Тому до цих речей наші предки відчували якщо не острах, то принаймні повагу. Прикмет-заборон складено дуже багато:
Не дивись ввечері у дзеркало, бо насниться щось погане.
Не сідай на стіл, бо в сім’ї буде сварка.
Не переступай через віник, бо всохнеш.
Не тарабань ложками і не розсипай сіль, бо буде сварка.
Не можна віддавати позичені гроші ввечері, бо посваритеся.
Цей перелік кожен з нас може продовжити, використавши свій життєвий педагогічний досвід.
У світоглядних та природних прикметах висловлені уявлення народу про будову світу, деякі космологічні уявлення, так само виражене в них і ставлення до природи та природних явищ:
Зорі — це душі людські, скільки зірок в небі, стільки людей
живе на землі, як падає зірка — то помирає якась людина.
Небо — величезне покривало.
Земля сходиться з небом на кінці світу.
Чумацький Шлях вказує птахам дорогу до вирію.
Коли гримить грім — то це Бог возом їде.
Земля не розмерзнеться, доки не вдарить грім.
Господарська діяльність представлена чи не найдовшим рядом повір’їв та прикмет, адже від цього залежали не лише добробут та благополуччя у сім’ї, але й продовження роду, майбутнє дітей. Практично проблеми всіх галузей господарського життя знайшли відображення у цьому жанрі народної колективної творчості. Можна було б скласти окрему класифікацаю повір’їв господарських та на їхній основі зробити цікаве дослідження з визначенням пріоритетності видів занять українського народу, але й побіжна розмова на що тему показує, як широко і різноманітно представлене ремесло, сільськогосподарські роботи, домашня праця та інше.
Найархаїчнішими і, мабуть, найбільш наївними та безпідставними є повір’я та прикмети, які ми назвали у нашій класифікації забобонами. Дійсно, вони не мають якогось практичного значення для життєдіяльності людини і створені на основі причинно-наслідкової асоціації, але, як не дивно, саме ці прикмети та повір’я найбільш живучі й найпоширеніші. Важко пояснити дію цього феномену в наші дні, але пам’ять людська, пам’ять предків інколи виявляється сильнішою за науку і здоровий глузд. Але не будемо скептично ставитись до забобонів — це частка нашої культури і, навіть не вірячи в ці прикмети, пам’ятаймо:
Якщо кіт вмивається лапкою — прийдуть гості
Якщо нап’єшся води після кішки — буде нежить.
Коли кіт перейде дорогу, візьмись за ґудзик, і невезіння тебе
обмине.
Якщо зустрінеш по дорозі жінку з повними відрами, буде
удача, з порожніми — не пощастить.
Якщо дівку вкусить собака, то вона скоро вийде заміж.
Якщо дятел довбає стіну хати, то в цій хаті хтось помре.
Скільки разів прокує зозуля, стільки років відпущено тобі
жити.
Якщо навесні, вперше почувши зозулю, матимеш гроші
при собі — з грошима будеш цілий рік.
Гнізда ластівки або лелеки на хаті віщують щастя і достаток
у домі.
Коли курка заспіває — чекай клопотів у господарстві.
Як їси хліб, не лишай куснів, бо в них твоя сила.
Не витирайся з кимось одним рушником, бо це призведе до
сварки.
Повір’я і прикмети існують у формі стислих висловів, а також у формі легенди, казки, переказу, бувальщини тощо, ми розглянули тільки ті, що побутують без сюжетного оформлення. Звичайно, і класифікація, яку ми подаємо, умовна, оскільки повір’я і прикмети можна класифікувати тематично — про природу, звірів, птахів, сільськогосподарські, сімейні та за іншими ознаками. Але як би ми не класифікували ці витвори народної спостережливості та фантазії, висновок буде єдиним. Неписаний моральний кодекс, педагогічні, гігієнічні та естетичні правила, оформлені у вигляді повір’їв та прикмет, якими упродовж багатьох століть користувався наш народ, займають по праву чільне місце в історії української культури і заслуговують на глибокі дослідження і використання у формуванні духовності сучасної людини.