Риба

Риба, як відомо, живе у воді. А вода — це праматір світу. Саме з води, за міфами й легендами різних народів, виникло все живе. Отож риба, як і вода, символізує
життя, очищення, здоров’я і плодючість.

У багатьох народів є легенди про велетенських рибин — двох чи трьох, які тримають на собі землю. Коли ті риби ворушаться, бувають землетруси. На сході часто зустрічалися храми, присвячені рибам, і в тих храмах були басейни з рибами. Священних риб тримали в невеликих ставках поблизу мусульманських святилищ. Рибоподібним богам поклонялися жителі

стародавніх Сирії та Вавилону, приміром божеству Еа. У талмудійській традиції з рибою пов’язують надію на спасіння душ.
 
Перші
літери грецького написання “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель”
складають слово “риба” (хтіос).
Апостоли у Христа, як відомо, були рибалками. На іконах Тайної вечері
обов’язково зображують рибу. Очевидно, Христос і є тією чудесною рибою, якою за
Писанням, його учні насищали тисячі зголоднілих. І ті їли, і ще залишалося.
 
У
снах риба віщує жінці народження дитини. В українській казці “Про
Сученка-богатиря” розповідається про царське подружжя, в якого довго не
було нащадків. Поруч із царським палацом було велетенське озеро, і цар
вибудував через нього міст. І от один чоловік, випадково сидячи під тим мостом,
почув розмову трьох ченців про те, яким чином можна царевій біді зарадити. А
потрібно було всього лишень: виплести з шовку невід, закинути його в море,
виловити золотоперу щуку й дати цариці ту щуку з’їсти. Чоловік розповів про
почуте цареві. Так і зробили. Але коли куховарка готувала щуку, то й сама її скуштувала,
собачка під столом поїла щучі кісточки, а вже потім рибу їла цариця. Невдовзі
всі троє народили синів-богатирів.
Риба
пов’язується також зі святом весняного відродження, воскресіння природи.
Найперше, що робить люта Зима, коли приходить на землю з вічно засніжених
гірських вершин, то це замикає річки, озера й усі дощові джерела льодяними
замками й зачиняє небесні ворота до Вирію. Вода засинає у кризі (а разом з нею
і риба). Однак після Різдва молоде сонце набирає сили, світить дедалі ясніше,
будить зі сну золоту Щуку-рибу, а та своїм хвостом розбиває кригу на річках;
вода розливається, сніг тане, сонце сяє, і приходить Весна. Вважається, що саме
на свято Явдохи (14 березня) Щука-риба розбиває
кригу. Колись діти навіть ходили до річок чи ставків у цей день: послухати, як
розбита щукою крига тріщатиме. Про щуку співається й у веснянках, зокрема про
чотири броди: “В четвертому броді Щука-риба грає, гей діти, весна красна,
зілля зелененьке…”
 
миска ” Рак і риби” автор: Бараню Михайло Іванович, глина гончарна, м. Косів, XIX ст.
В
українській християнській легенді розповідається про те, як рибина чудесним
чином “воскресла”, передвіщаючи воскресіння Христа: “…кажуть,
що як архангел Гавриїл об’явивсь Матері Божій і сказав саме в суботу:
“Твій Син воскресне з мертвих”; а Мати Божа
саме снідала рибку, так м’ясо об’їла, що зостались самі реберця. Перехрестилася
вона та й каже: “Тоді мій Син воскресне, як оця рибка оживе”. А
рибка: плюсь! — і ожила”.
Проте
вода — це не тільки здоров’я, плодючість і воскресіння. Відродженню мусить
передувати смерть, перебування в потойбіччі. У давнину, ще в дохристиянські
часи, на воду спускали човни з покійниками, які повинні були переправити їх до
світу предків. Міфічна Щука-риба присутня і в цих віруваннях, вона є
посередником між живими й померлими. Цей зв’язок відобразився в загадці про
рибу: “На тому світі живий, а на цьому мертвий”. У весільній пісні з
розряду “жалібних” для сироти співається, що вона хотіла б запросити
на весілля свого покійного батька. Сирота ходить по крутій горі, бачить унизу,
в бистрій воді щуку-рибу й каже їй:
Пливи,
пливи, щуко-рибо, стиха по воді;
Прибудь,
прибудь, мій батеньку, хоч ще раз к мені.
Ох
рад би ж я, доню моя, до тебе прибуть,
Насипано
сирой землі на груди мені.
Ох
насипано сирой землі на груди мені,
Склепилися
карі очі на всі ночі й дні.
На
Буковині відомі легенди про країну померлих, де живуть у злагоді й добробуті
напівлюди-напівриби — рахмани. На Великдень люди кидають на воду шкаралупи від
крашанок, щоб знали рахмани про велике
свято. Але поки шкаралупки допливуть до тієї країни, проходять дні, тому
Рахманський Великдень буває в четвер або середу.
В
Україні шанують міфічну рибу, яка була “спервовіку”: вона все бачила,
все знає, що
є і що буде, ще й має стати свідком кінця світу. У колядці сокіл питає щуку, чи
все й тепер так, як було справіку, й чує у відповідь, що тепер усе не так, що
“син на батька руку здіймає, донька матері суперечає, брат на брата ніж
виймає, сестра на сестру чарів шукає… через неправду світ ся скінчає”. В
іншій колядці сокіл розповідає щуці, що їх обох спіймають, соколиним пером будуть
листи писати, а щуку — на святій вечері споживати.
Риба
є ритуальною стравою на поминках, весіллі, на Святій вечері в переддень Різдва
та на інших найвизначніших подіях у житті людини. Зображують рибу найчастіше на
писанках, іноді — на побутових предметах.