Становище вдови. Невістка в сім’ї

Особливе становище в давньому звичаєвому праві займала вдова. Вона вільно розпоряджалася не тільки своїм приданим, а й усім майном чоловіка, що залишалося після його смерті. “Якщо би котрась вдова за мужа пішла і діти першої жени застала, а з тим мужем других дітей набула, то, по смерті мужа її, з обома дітьми того мужа свого в маєтку мужа нерухому частину має мати.

А якщо би дітей з тим мужем не мала, то також з дітьми мужа свого (від) першої жінки рівну частину тільки в маєтках нерухомих буде мати до живота своєго (до смерті), коли би заміж не йшла; а коли би заміж пішла, то тую рівну часть маєтку має дітям оставити, а тії діти вінця їй платити не повинні будуть; проте, коли би така вдова скарбу і маєтку свого рухомого якого-небудь, ідучи заміж принесла (приданого), то їй, і по смерті її дітям або близьким, належати буде”. Після смерті чоловіка вдова ставала, як правило, опікункою своїх дітей. Як свідчать документи, вдова нерідко самостійно керувала господарством. Дорослі сини і зяті підкорялися материнському правлінню.

Юридичні норми не визначали становища невістки в родині чоловіка. В селянській сім’ї вона розглядалася насамперед як додаткові робочі руки. Після смерті голови сім’ї — батька чоловіка, влада в сім’ї переходила до його матері — вдови, якій невістка повинна була коритися. Навіть тоді, коли молода сім’я була вже відділена і жила окремо, мати-вдова не одразу відмовлялася від своєї влади. Часом доходило до відвертої ворожнечі між свекрухою і невісткою.
Невістка перебувала під рукою свекрухи як старшої жінки, матері в домі, головної господині “жіночого господарства” сім’ї. Водночас ці ж документи засвідчують, що невістка, залежна від примх і неприязні свекрухи до “чужої дитини”, не була, проте, невільницею в домі чоловіка і нерідко бунтувалася проти свавілля злої свекрухи.