Українські Січові Стрільці у Стрию й на Закарпатті

До Стрия з’їхались  всі добровольці з півдня й заходу краю. Це вперше зібрались усі стрілецькі добровольці разом; зібралось їх близько 10 тисяч народу. Докладного числа, нажаль, ніхто з учасників цього здвигу не записав.

У місті і так було повно всякого війська, тому січовиків примістили на Ланах, на передмісті Стрия.

У Стрию вперше не стало у стрілецькій касі грошей. Половину краю зайняли москалі. Західна частина поринула в метушні воєнного хаосу й не було до кого звернутися по гроші. Довелось постукати до дверей австрійської військової влади. А вона — зажадала насамперед відміни обов’язкової присяги і проголосила зменшення числа організації до 2000 людей. Це викликало гострі протести між стрілецтвом. Але жадання військової влади були такі категоричні, що не помогли ні інтервенції команданта легіону М. Галущинського, ні тим менше протести опозиції, що домагалася присяги на вірність Україні і вдержання всіх  добровольців у легіоні. Коли вимога скласти присягу була зовсім виправдана, вочевидь, зі становища австрійської влади, то друге жадання військової влади залишиться в історії австрійської армії й державного правління безприкладним абсурдом. Коли нарешті не помогли ніякі  аргументи і коли серед опозиції перемогла ідея за всяку ціну вдержати нехай би числом і малий легіон, 2500 вибраних добровольців склало 3 вересня присягу. Кілька тисяч тих, що залишились поза реєстром, мусіли засмучені повернутись додому. Більшість їх після звільнення Галичини потрапили таки в ряди Стрілецтва.


Українська бойова управа у Відні 1915 р.
Стоять зліва: Іван Боберський, Володимир Темницький,  Льонґін Цегельський; сидять:  Володимир Старосольський, Теофіль Кормош, Кирило Трильовський, голова У.Б.У.,  Степан Томашівський, Дмитро Катамай.

Того самого дня, коли Українські Січові Стрільці склали присягу, вони завагонувались і поспішно виїхали через Лавочне на Закарпаття, до Ґоронди і Страбичева. Бо вже попереднього 2 вересня, москалі, після перемоги над Золотою Липою, зайняли Львів.
Їхало Стрілецтво до своєї нової Січі тим самим шляхом, який боронили зимою 1914 р. і яким верталися назад до батьківщини в січні—лютому 1915 р.

У новій стоянці Стрілецтво поділили на два і пів курені.

І курінь, що ним командував спершу  М. Волошин,
III. півкурінь, із командантом  С. Шухевичем, примістилися разом із командою легіону в Ґоронді,
II. курінь, під проводом Г. Коссака, в сусідньому селі Страбичеві.

Почалась енергійна вишкільна праця. Ворог займав Галичину і треба було, швидко готуватись  до боїв. Але це найважливіше на той час завдання стрілецтва наскочило на непоборні труднощі й перепони. Число старшин і підстаршин, що їх удалося витягнути з австрійської армії, було незначне. Між них не було ні одного професійного старшини і підстаршини. Вишколом цілої сотні кермував комендант сотні, який мусив учити не лише рядовиків, але навчати й майбутніх старшин та підстаршин. А проте молодість, добра воля й інтелігенція стрілецтва перебороли всі перепони і поступи були помітні.

Найбільше докучав у вишколі брак зброї й одягу. Правда, кілька днів перед виїздом перших сотень у поле, легіон одержав іще кількасот німецьких автоматичних крісів системи Мавзера, та їх, разом із Верндлями, не стало для всіх. Кріси (ручна вогнепальна зброя з кремінним або колісним механізмом. Походить від слова кресати, наприклад “викресати вогню”, оскільки за допомогою кремінного чи колісного механізму викрешувалася іскра, яка запалювала порох. Тому таку рушницю називали “кріс”.) не мали ременів, треба було замість них уживати шнурків. Не було набійниць, поясів, ні “наплічників; за винятком крісів не було нічого, чого потребує вояк до науки й життя. До виїзду перших сотень не дали легіонові військового одягу, ні жодної речі з військового обмундирування . На вправи стрільці ходили у своєму цивільному одягу і в подраних черевиках.

Масове проживання по селянських хатах та по клунях, без ковдри, неправильне харчування, брак теплого одягу й взуття, організаційні і матеріальні недомагання погіршили здоров’я стрільців і затримували вишкільну працю. Серед таких умов почало працю Січове Стрілецтво, цвіт українського народу, його авангарда в боротьбі за визволення. Лише великому ідеалізмові, стійкості й запалові, яким горіли серця цих молодих авангардистів, треба завдячувати, що почин не розбився об перепони та злидні перших днів, і що з нього виросло Велике Діло.

Але Стрілецтву таки не довелось завершити військового вишколу. Коли москалі після розгрому австрійських армій увійшли в Карпати, сотні легіону пішли в бій.