Жаба

Жаба в міфології — істота підземна, потойбічна, тому зазвичай її відносять до “всякого гаддя”. Жаба, як і змій, рак, миша, є господинею нижнього світу, її зображують у моделі світового древа разом зі зміями. У такому зв’язку жабу часто зіставляють із птахом, який символізує верхній світ.

В українській та світовій космогонії жаба пов’язана передусім з ідеєю плодючості.
Вона — охоронниця земної та небесної вологи, яка дає силу всьому живому.

У
деяких міфах жаба є персоніфікованим духом водоймища. У різних народів світу
зустрічається прикмета: вбити жабу — на дощ. У ритуалах викликання дощу часто
використовували жаб, яких зазвичай убивали: “Жабину убить треба, щоб дощ
пішов. Як жабину палкою вбити чи каменем — дощик попирскає. Жаба живе
найчастіше у воді, водяна жаба ця, мусить дощик дать. Треба примовляти:
“Ти купаєся у воді, дак уже дай на земельку благодать” (Гомельська
обл., Вєтковський р-н, с. Прісно). Після цього жабу розривали на шматки й
кидали на дорозі або ж вішали на гілці дерева, на воротах чи на паркані догори
ногами.
Також
поширеним був обряд похорону жаби, який відтворював давнє ритуальне
жертвоприношення тварини. Жабу вбивали в певний спосіб, а потім клали до
постола й ховали біля криниці, оплакуючи її, як людину. Це було винятково
ритуальне вбивство, адже в більшості регіонів України й досі збереглася
заборона вбивати цю тварину — бо помре хтось із найближчих родичів. Подекуди,
передусім на Поліссі, живу жабу садили до постола і з голосіннями возити по
селу, всі мешканці якого поступово приєднувалися до процесії.
У
різних регіонах України розповідають різні варіанти тієї самої легенди про
відьму, що вкрала дощ. Як це заведено у відьом, вона заховала дощові хмари в
горщика й поставила до комори, заборонивши наймичці його відкривати. Одного
разу, коли відьма пішла  з хати, цікава наймичка не витримала, побігла до комори й зазирнула в горщик. А
звідти як почало лізти різне гаддя: вужі, змії, жаби та ящірки. Водночас
почалася сильна злива. Зібрати гаддя назад і закрити горщик змогла лише відьма,
яка повернулася додому страшенно розлючена, бо вона на кілька років продала
дощі “на сторону”. У цій легенді жаби й подібні до них істоти є
безпосереднім уособленням води. Випустити їх — усе одно, що пролити дощову
хмару.
Ідеєю
плодючості, життєдайної вологи пояснюється і зв’язок жаби з дітонародженням.
Так, у західних районах України вважали, що жаби витягають із води
новонароджених і приносять їх до хати. За часів середньовіччя жінки, які не
мали дітей, але хотіли завагітніти, їли жаб. У кашубів про вагітну жінку
говорять, що вона об’їлася жаб.
У
народній поезії жаба — еротичний символ. За часів середньовіччя її зображали на
позначення тілесного кохання, хтивості. Вірили: якщо насниться жаба — зустрінеш
кохання. У росіян дівчата, які ніяк не могли вийти заміж, певного дня йшли в
поле чи на болото, знаходили жабу й намагалися з розмаху сісти на неї голим
задом. У цьому вбачаємо фалічну символіку образу.
У
народних повір’ях, легендах та забобонах жаба пов’язана з молоком. Жабу кидають
до ринки з молоком, щоб воно не скисало. Є легенда про жінку, якій жаби
допомагали своїм стрибанням збивати масло з молока. За часом першого весняного
крику жаб визначають, чи багато буде молока в корів. Якщо перше кумкання було у
скоромний день — молока буде багато, якщо в пісний — мало. Розповідають про
випадки, коли хтось нібито бачив, як велетенські жаби (або відьми у вигляді
жаб) ссали коров’яче молоко. Після цього корова доїлася кров’ю. Те саме буває,
якщо корова випадково роздушить жабу. Є легенди про жаб-коровниць. Це прокляті
батьками або нехрещені дівчата, які живуть у воді, а вночі у жаб’ячій подобі
виходять доїти людських корів.
Існують
уявлення про те, що жаба має жіночі груди й може годувати ними людину. Але
молоко її — небезпечне. Очевидно, із цим пов’язана приказка, яку вживають, коли
йдеться про небезпеку чи загибель: “Там тобі жаба цицьки дасть”. Усе
це походить від ідеї плодючості, адже у прадавні часи молоко, завдяки своєму
білому кольору, було символом Великої Богині — життєдайного джерела. Жаба була
одною зі священних тварин цієї богині. Отже, й досі в народі існують слабкі
відгомони тих прадавніх міфологічних уявлень.
Жаб
використовували в народній медицині. Ними лікували болячки на тілі, виводили
ластовиння на обличчі, витягували зміїну отруту, компресами із жаб лікували
радикуліти й застуди. Жаб застосовували як жарознижуючий засіб. При ангінах
рекомендувалося зловити жабу й подихати на неї. Жаба гинула, а хвороба минала.
Цю
дивовижну істоту використовували в чаклуванні. Рецептів, компонентом яких була
жаба або якась частина її тіла, — безліч. За допомогою сушених жаб насилали
хвороби та смерть. У людини, яка випила чи з’їла отруту з такою жабою,
всередині заводиться гаддя, вона сохне, мучиться, “усе коло серця варить
та нудно, нудно!” Врешті-решт людина помирає. Суперниць у коханні
намагалися позбавити здоров’я та вроди, сипнувши в обличчя порох сухої
перетертої жаби. Ось приклад чаклування, щоб виграти справу у суді. Треба зловити жабу, зашити їй
рота червоною ниткою, примовляючи: “Рот зашиваю красно, щоб було мені ясно; щоб мені не
журитися, щоб мені не смутитися. І сволок, і лави, щоб увесь суд за нами!”
Після того жабу слід тримати в новому горщику дев’ять діб, доки вона не здохне.
Тоді горщик розбити, а жабу взяти із собою, коли йдеш на суд, примовляючи:
“У суд уходжаю і праву руку насідаю. Права рука підо мною, і весь суд за
мною. Як ви не судите, а до смерті не розбудите!”
Щоб
привернути коханого, радили живу жабу вкинути до мурашника. Коли мурашки
з’їдять жабу, потрібно витягти її кістки і знайти серед них особливі —
приворотну й відворотну. За допомогою приворотної кістки можна було
“присушити” коханого.
Знахарки
та відьми готують із жаб усілякі чари. “Була собі жінка знахурка. Свині
загодовує, щоб сало товсте було; загодовує на дев’ять суток. От наварила та
жінка жаби і поставила на полицю, щоб
вихолонуло. А дочка її замужем недалеко — прибігла до матері. В хаті нема
нікого, а юшка та стоїть на полиці червона, вихолонула. Дочка й напилась теї
юшки. Ось мати входить у хату. “Мамо, — пита дочка, — що то вас на полиці
стоїть таке солодке? Я напилась…” Мати вдарилась у груди, кричить:
“Се ж я не тобі, а кабанові! Ти тільки дев’ять суток і поживеш, тебе
розірве!” Стало ту дочку розпирать, стала вона така, як груба: уже й в
двері не влізе. На десяті сутки уже й в хаті не вміститься. Доктори їй такого
дали, щоб умерла, а то б її розірвало”.
Одним
із найпоширеніших міфологічних мотивів є мотив перетворення людини на жабу й
навпаки. За легендами, жаба колись була жінкою (дівчиною), тому її гріх
убивати. У зв’язку з цим на Гупульщині першу весняну жабу шанобливо називають
панною. У румунів є легенда, що жаба — то жінка, яка дуже тужила за померлими
дітьми й була перетворена Богородицею на тварину. Подібні вірування знайшли
відображення в дитячих іграх та примовках. Ось білоруський приклад жартівливого
діалогу з елементами звуконаслідування жаб’ячого квакання: “Кум-кума,
позич полотна. — Нащо полотно? — Дитина умерла. — Де лежить? — Під столом. —
Чим накрита? — Постолом”.
За
християнськими легендами, жаби — це люди, які загинули під час великого потопу.
Вважають також, що жаби — то потоплене в Червоному морі фараонове військо, яке
переслідувало юдеїв під час їхнього виходу з Єгипту.
У
західних слов’ян є повір’я, що духи небіжчиків з’являються у вигляді жаб, тому,
побачивши жабу, іноді згадують про померлих і бажають їм вічного спокою. У
цьому ж вигляді приходять на світ діти. На думку кашубів, лелеки кидають у
димарі жаб. Поки жаба летить через димар, вона перетворюється на дитину.
У
вигляді жаб може з’являтися нечиста сила. Вірять, наприклад, що на Івана Купала
треба вбивати всяку жабу, яку зустрінеш, бо це русалка. У деяких місцевостях
України розповідали, що русалки можуть з’являтися в такій подобі не лише на
Купала, а й будь-коли: сидіти у вигляді жаби на кладочках, де жінки миють
білизну. Цікаво, що наприкінці XIX ст. в деяких губерніях Росії слова
“русалка” зовсім не знали. Так, у Ярославській губернії цю істоту так
і називали “лягушкою”.
Найчастіше
на жаб перетворюються відьми. У вигляді жаби вони потрапляють до хліва і ссуть
молоко з корів. На жабу може перекидатися водяниха. У жаб’ячій подобі може
стрибати по хаті домовик. Є легенда про лихого домовика, який у вигляді величезної
Жаби жив у хаті під піччю й душив ночами дитину. Дитина захворіла, а видужала
тільки тоді, коли жабу знайшли і прокололи веретеном — предметом-оберегом. На
Покутті розповідають, що нечистий має “лягушачі ноги”. Є українська
казка, в якій розповідається, як баба-бранка, йдучи лісом, побачила
“товсту і здоровенну” жабу, що була недужа. Баба допомогла їй
переповзти через палицю. Ввечері за бабою приїхав візок і відвіз її в багатий
дім. Виявилося, що жабою була чортиця, в якої потрібно було прийняти пологи. За
надану допомогу чортиця щедро віддячила бабі.
Загальновідомим
прикладом мотиву перетворення є спільнослов’янська казка
“Царівна-жаба”. У казці знайдена Іваном-Царевичем жаба стає його
дружиною. Вночі, таємно від чоловіка, вона скидає жаб’ячу шкіру й
перетворюється на прекрасну жінку. Отже, тут маємо приклад первісної зооморфної
природи Царівни-жаби, яка володіє сакральним знанням. Це дозволяє їй набагато
краще від земних жінок виконати нескладні для вправної господині завдання
свекра (пошити сорочку, вишити рушник, спекти хліб). Коли Іван, дізнавшись про
таємницю дружини, спалює її шкіру, Царівна-жаба перетворюється на зозулю —
птаха, пов’язаного із країною померлих, — і, як вона гадає, назавжди відлітає у
тридев’яте царство.
Згадаймо,
що царевич знайшов свою дружину десь далеко за лісами, за долинами, в болоті. У
фольклорі болото завжди позначає іншу просторову площину, інший світ. Тобто
жаба повертається туди, звідки з’явилася. Тільки після того, як Іван-Царевич,
здолавши різні перешкоди, дістався до палацу, де мешкала його дружина, й
визволив її від Кощія, вони назавжди залишилися разом.
Існує
думка про те, що ця казка демонструє елементи весільної обрядовості. У
первісному суспільстві наречену заведено було шукати серед представниць іншого
племені. Зазвичай уподобану дівчину “умикали”, тобто викрадали, й
силоміць одружувалися з нею. Залишки такого насильства ритуально відтворені у
весільних обрядах більшості народів світу. У казці символом цього є стріли,
випущені царевими синами. До речі, звичай пускати стріли у двір нареченої, що
мало позначати збройний напад, зустрічався у східних та західних слов’ян іще на
початку XX ст. В народній пісні співається:
Пустимо
стрілу перлову,
Виб’ємо
стіну кам’яну,
Візьмемо
Марусеньку молоду.
Для
казок, пісень та легенд типовим є сюжет, коли мисливець знаходить свою наречену
під час полювання в лісі. Отже, наречена була з чужого, іноді ворожого племені.
За міфологічними законами, це означало, що вона належить до іншої
часопросторової сфери, що дорівнювало приналежності до того світу. Відповідно,
народна уява наділяла наречену якостями господарів її світу, а то й повністю
ототожнювала з ними. Вірили, що наречена з’являється в подобі тієї істоти, від
якої бере початок її рід. Але відкривати цю таємницю не можна. Прикладів такого
табуювання багато у фольклорних творах. У казці “Жінка-жаба” парубок
знайшов у лісі величезну жабу і змушений був дати обіцянку, що одружиться з
нею. Згодом жаба перетворилася на гарну жінку-господиню. Вона збудувала дім,
завела господарство, й парубок став багатим хазяїном. Єдиною умовою, яку вона
поставила чоловікові, було ніколи не згадувати про її жаб’ячу природу. Усе йшло
добре, доки одного разу, розсердившись, чоловік не назвав дружину жабою. Він
утратив і жінку, й хазяйство, а потім — і життя. Така сама казка є про
жінку-гадину.
До
речі, все щойно сказане стосувалося й нареченого. Ось чому так багато казок
розповідають про дружину-змію чи жабу, чоловіка-вужа (рака) тощо.
У
народі кажуть: “Бог створив птаха, а чорт — жабу”. Існує повір’я про
перетворення жаби на ластівку й навпаки. Говорять, що старі ластівки, які
провели зиму під водою, перетворюються на жаб. Давні греки про прихід весни
говорили, що її приносять жаби та ластівки. Досить своєрідно подає мотив
зв’язку жаб та горобців християнська легенда: після потопу Ной випустив із
ковчега усіх земних створінь, але жабі та горобцю він забув розв’язати ноги.
Відтоді вони стрибають.
Жаба
та змія, за народними уявленнями, мають багато спільних рис, головна з яких —
отруйні властивості обох. При цьому жаб’яча отрута вважається сильнішою, але
жабам нібито споконвіку заборонено її застосовувати. Якщо жаба все-таки когось
укусила — він помре. Такі самі повір’я існують про жаб’ячу слину: якщо жаба
плюне на вужа — він загине, а якщо в обличчя людині — та людина осліпне.
Отруйна жаб’яча сеча викликає появу бородавок та пухлин.
Є
легенди, в яких змій та жаба живуть разом як чоловік та жінка. Але частіше ці
два створіння є міфологічними супротивниками, що Рівні один одному за силою.
Дуже багато переказів розповідають про боротьбу жаби та змії чи вужа. При цьому
переможцем може бути як одна, так і друга сторона. Якщо хтось побачить бійку
жаби та гадину треба взяти палицю й розігнати тварин. Цій палиці приписують
чарівні властивості. Нею можна відводити градові та грозові хмари; зупиняти
пожежу; лікувати різні хвороби; знімати вроки; принесена до суду, вона допоможе
виграти справу; дотиком цієї палиці можна розлучити подружжя або ж привернути
коханого тощо.
Кажуть,
що жаба силою свого погляду може “відібрати у змії душу”, а людину
може зурочити. Поляки вірили, що коли жаба дивиться на людину, вона рахує їй
зуби. Від цього вони псуються й випадають.
Подекуди
жабу вважають сліпою, як і змію, тому її гріх образити. Як і у змій, у жаб є
своя королева-матка. Якщо хтось зачепить матку, то буде жахливо покараний.
Розповідають про чоловіка, який ударив матку палицею, коли вона разом з іншими
жабами переповзала на інше місце. Матка стрибнула на того чоловіка і вп’ялась
йому в щоку так, що ніхто не міг її відірвати. Чоловік помер, і його поховали
разом із тією жабою.
Є
безліч прикмет, коли за поведінкою жаб визначають погоду. За першим кумканням
жаб визначають, скільки днів іще
триватимуть заморозки. Кажуть, що навесні жаби кумкають перед першим громом. У
цей день люди качаються по землі, щоб бути здоровими, щоб не боліла спина. Тоді
ж висівають розсаду капусти, засівають поля овсом та ячменем, садять цибулю.