Калиновий міст

У реальному світі міст з’єднує насамперед протилежні береги річки чи яру. А в символічному — цілі світи (цей і той), людські стани (до одруження і після). По символічному мосту йдуть до нас сонце, весна, кохання.

Найчастіше міст — символ весільний. По ньому хлопець (парубок) і дівчина переходять до нового періоду в своєму житті: стають молодим подружжям. У пісні співається:

Загадаю миленькому велику загадку,
 Щоб помостив через море широкую кладку…
У казці таке ж завдання загадує царівна претендентові на її руку: “Збудуй мені, — каже, — за одну ніч палац — та такий, якого на світі ще не було. І щоб був він маковим зерном обсипаний. А на кожній маківці сто цвяхів золотих вбито. І щоб від того палацу міст прокладений зі скла. А по боках мосту височіли чудові дерева, і були вони усі різні. А на тих деревах щоб співали золотопері птахи, які тільки є на світі”.
Вважалося, для того, щоб міг відбутися такий перехід по чарівному весільному мосту, парубкові потрібно було символічно вмерти й відродитися вже у новій якості — нареченого. Пам’ятаєте, скільки подій передує в казках весіллю (маленькому, але найзначнішому епізодові аж наприкінці сюжету)? Герой і на тому світі опиняється (куди потрапляє через криницю або через море, або ж після того, як його ковтає чудовисько чи риба), і всілякі дивовижні випробування проходить (тут йому допомагають звірі або чудесні друзі — Вернигора, Морозко, Вернидуб, Стрілець, Скороход, або ж і сама наречена), потім вони повертаються в цей світ, найчастіше перевдягненими так, що їх не впізнають, а вже потім “переходять весільний міст”. Річ у тім, що в казках до нас дійшов відгомін справдешніх обрядів так званої ініціації — переходу. В давнину вони здійснювалися з хлопчиками перед тим, як їм надавали статус парубків та право одружуватися. Для цього підлітків відводили в ліс, де залишали в будівлі (іноді подібній до тотемного звіра), відповідно настроювали, часом давали випити
напої з трав, що мали психотропні властивості. Підліток на деякий час “помирав” (у цей час здійснюючи уявну подорож до “того світу”) й “повертався” вже з новим ім’ям. Деякий час ті, що пройшли ініціацію, жили в лісі (іноді це мало вигляд розбійницьких громад, про які читаємо в казках). Вони не стриглися й не голилися. Потім верталися до громади і вже мали право вибирати наречену.
У весільних піснях часто й сама наречена, чекаючи молодого, мостить мости, кладе кладки (калинові або кам’яні). Про це співається в колядці:
Надіялася свого милого.
Гатила гати дорогими шати,
Мостила мости жуковинами…
“Та як мій милий на гать поїде,
Гатіться, гати, дорогими шати!
А як мій милий мостом поїде,
Звеніт му мости жуковинами!”
Шляхом до хати молодого, до щасливого шлюбного життя слугує дівоцтво молодої. А його позначають калина, рута, м’ята:
Легше перейти по кладці, ніж переплисти,
Легше любить по-старому, ніж ізрадити.
Але назад по мосту — до своїх батьків, до молодості, дівоцтва — уже не пройти. Калиновий (або кленовий) міст означає перехід через межу життя і смерті, дорогу, з якої немає вороття. У давнину для небіжчиків справді мостили особливі нетривкі містки, щоб мерці по них пішли й не могли повернутися.
 Розповідають, що “між землею і небом є глибока пропасть, а через неї переложена кладка така вузенька, як ниточка. То душа мусить іти по тій кладці. Отже ж, котра душа в Бога щаслива, то перейде так, як павук по тій павутині, а котра грішна, то зараз із тої кладки впаде і полетить просто в безодню до пекла”.
Висловом “на калиновому мості” позначають другу половину життя, старість — період, що передує смерті (український письменник Петро Панч так і назвав свій останній твір: “На калиновім мості”). У піснях про минулі літа, втрачену молодість також з’являється цей образ:
 Запряжу чотири коні, коні воронії
Та поїду доганяти літа молодії
Ой догнав же літа свої в калиновім мості.
-Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості.
– Не вернемось, не вернемось — не маєм до кого,
– Не вмів же ти шанувати здоров’ячка свого.
 Було б тоді нас вітати, як ми не летіли,
Було б тоді спать лягати, як ми спать хотіли.
Символічними мостами ходять не тільки люди. Користуються ними й інші образи, які мають дуже велике значення для людських істот. Так, по небесному мосту переходить упродовж дня сонце. Веселка — то також міст, по якому з неба на землю сходять ангели: набирають воду для дощу. До речі, за повір’ям, веселка з’являється на небі від помаху рушником. А в казках, як відомо, від помаху хустини чи кинутого рушника з’являється чарівний міст, по якому герой переправляється через море. А потім озирається, знову махає рушником, і міст зникає. Отож відьма чи змій уже не можуть подолати водного простору і вхопити лицаря. Пам’ятаємо й те, що в час вінчання наречені стають на рушник — це, поряд із церковним обрядом, з’єднує їх навіки.