Про Україну

Костій Безсмертний, або Кощій Бездушний, — казковий персонаж-злотворець — відносно рідкісний в українському фольклорі (в російських народних казках він трапляється куди частіше). За своєю роллю Костій рівнозначний помітно популярнішому образові — змію. В різних варіантах тієї самої казки вони вільно заміняють один одного. Костій — так само житель потойбіччя, викрадач жінок та дівчат і володар скарбів.

Походження його імені пояснюють таким чином: “костій” — “кістяк” — образ смерті, безтілесний кістяк; або ж від “кощун” — чарівник (давньоруське “кощуни творити” — чаклувати), “кощьне” — пітьма пекельна. “Кощій” означає також “раб”, “полонений”, і це його значення має місце в російській казці про Мар’ю Морівну, коли герой, порушивши заборону заходити в одну кімнату, знаходить Кощія прикутим ланцюгами до стіни.

Дві найголовніші функції цього персонажа, як уже було сказано, — скупий охоронець скарбів і викрадач жіноцтва. Костій Безсмертний подібний до мерця-упиря з демонологічних легенд. Походження його пов’язане з уявленнями про чаклунів-двоєдушників, які після смерті стають нечистою силою, упирями. У деяких варіантах казок він просто чорт.

Костій із казки та упир із демонологічної легенди мають спільні риси, які уподібнюють їх до образу смерті. Обидва вони ненажерливі, як сама смерть. У казці мовиться, що Костій, викравши жінку, не став її їсти, бо вона була красуня, тож узяв її собі за дружину. Він напускає на царівну сон; в іншій казці своїм диханням змушує заснути все військо (сон — метафора смерті) або ж робить кам’яним цілісіньке царство (“кам’яний” — синонім смертельного сну). Як змії, що живляться трупами. Кощій чує запах “прісної кістки”, тобто живої людини. Вихор, що зчиняється з появою Кощія, — звичайна ознака “заставних” мерців. Уявлення про те, що мрець намагається забрати із собою живі душі, а надто — близьких йому людей, поширене в усьому світі (через те покійників і бояться). У багатьох легендах ідеться про те, як мерці відвідують своїх родичів або дружин і тягнуть їх до могили. Костій, як відомо, також викрадає жінку й заносить її до тридев’ятого царства, тобто на той світ.

Походження образу Костія у фольклорі дослідники виводять із давнього індоєвропейського міфу про сезонні зміни на землі, боротьбу весни й зими, аналог якому бачать в античному міфі про бога підземного світу Аїда й дочку богині Деметри Персефону, яку він викрадає, щоб одружитися й жити з нею в тартарі. Мати Персефони, богиня землі й родючості, шукаючи доньку, залишила свої господарські турботи, й на землі запанував голод. Тоді Зевс, повелитель усіх богів і батько Персефони, призначив доньці Деметри бути вісім теплих місяців на землі, а після завершення всіх земельних робіт повертатися на чотири зимові місяці до свого чоловіка Аїда.

Так само й Костій викрадає дівчину і тримає її в себе в потойбіччі, але в цьому випадку її звільняє казковий герой. Поєднує казку з давньогрецьким міфом і епізод утечі й погоні. Очевидно, не випадково кінь Костія на запитання господаря, чи доженуть вони втікачів, відповідає таким чином: “Можна, — каже він, — за цей час насіяти пшениці, дочекатися, доки вона виросте, зібрати врожай, змолоти муки, напекти хліба й наїстися”. Коли вдруге тікає полонянка, кінь мовить, що можна встигнути ячмінь посіяти… й далі перелічує всі етапи землеробського процесу (пшениця та ячмінь, як відомо, — перші за початком їх культивування зернові рослини, що є натяком на давність казкового мотиву).

За тим, як саме Костій має померти, казки поділяються на два різновиди: в одних — його життя (душа) міститься в яйці. Герой здобуває те яйце, роздушує його, й тільки тоді Костій помирає. В інших казках злотворець гине від удару копитом чарівного коня, якого герой вислужив у Баби-Яги.

У билині “Іван Годинович” Кощій приймає смерть від своєї ж стріли. Останній випадок можна пояснити тим, що, за законами міфологічної поетики, змія може вбити лише змій. Не випадково стріла в билині — калинова (символіка калини пов’язана як із життям, так і зі смертю — як, до речі, і яйця). Крім того, смерть від своєї зброї мала особливий магічний зміст, про що свідчить і давній літописний текст, у якому наші предки, підписуючи угоду, клялися її не порушувати. У протилежному випадку, казали вони, “будемо ми посічені своїми ж мечами”. Сюжет билини зводиться до сватання дочки чернігівського купця племінником князя Володимира. Батько дівчини відмовив богатиреві, бо вона вже була засватана й обіцяна “царищеві Кащерищу”. Іван бере дівчину силою і везе додому. Його наздоганяє перший наречений Настасії Дмитрівни, й між ними відбувається бій. Іван Годинович мав уже перемогти, але на допомогу Кощієві приходить наречена. Богатиря прив’язують до дуба, й Настасія залишається з Кощієм. Але тепер втручаються вищі сили. На дуб, до якого був прив’язаний богатир, сідає віщий птах і пророкує, що “не володіти Настасією Дмитрівною Кощію Трипетову, а дістанеться вона Івану Годиновичу”. Цар Кощій хоче вбити птаха й загадує Настасії подати йому лук і калинову стрілу. Але пущена стріла повертається, й Кощій, таким чином, убиває сам себе.

Кінь, який начебто випадково вбиває Костія своїм копитом, зовсім не простий. І річ не лише в тім, що герой казки тяжко заробляв його три роки в Баби-Яги. На чудодійну природу коней, що пасуться в неї, може пролити світло один із варіантів казки. Як це зазвичай у казках буває, батько, не знаючи, що в нього народився син, обіцяє чортові за певну послугу “те, чого він вдома не знає”. Коли запроданий син підростає і стає справжнім красенем, він вирушає в дорогу до нечистого. А батько, як мовиться в казці, відколи відпустив сина, почав із горя без просипу пиячити, та так від перепою і помер. Священик його й  ховати не став, а закопали грішне тіло на перехресті. На тому світі потрапив “опойця” в роботу до того самого чорта, якому він свого сина запродав. Хлопець виконав три складні завдання, одружився з однією з дванадцяти заклятих батьками дівчат, і чорт одпустив його на волю. На дорогу навіть подарував йому коня зі своєї стайні й дозволив хлопцеві самому вибрати. От йому дружина й каже: “Не бери собі гарне лоша, а візьми ту стару шкапу, що вся у гною лежить на задньому дворі”. Він узяв шкапу, а коли вийшли на берег, дивиться, аж то не шкапа, а його рідний батько, що був у чорта робочою худобою; та й інші коні, що в нього на конюшні стоять, усі — потопельники, вішальники й ті, хто поспивався. Тепер, коли стає зрозумілішим, із якого табуна Баба-Яга дала коней і Кощію, і герою казки, можна зіставити епізод перемоги богатирського коня над конем Кощієвим або над самим Кощієм із тими народними уявленнями та демонологічними легендами, в яких ідеться про боротьбу мерців. Там померлі предки допомагають при потребі своїм живим родичам і захищають їх.

Інші характеристики Костія див. у статті “Змій”.