Річний хліборобський цикл завершувався транспортуванням вирощених сільськогосподарських плодів з поля, городів у призначені для них приміщення, обмолотом злакових культур, підготовкою до зберігання їх протягом зими у спеціальних спорудах.
Значних змін зазнала молотьба колоскових — від биття прямою палицею по колоссю чи колоссям об предмет до ручних і механічних молотарок, які з’явилися повсюдно у господарствах українців наприкінці XIX ст., а особливо на початку XX ст. Проте, все ж таки, основним знаряддям молотьби аж до 40-х років XX ст. був ціп, який складався з бича («билень», «цілень»), ціпилна («ціпивло», «держак», «ручка»), двох капиць («головка», «голов») та ув’язі.
Молотьба колоскових ціпом була однотипною на всій території України. Цей спосіб мав глибокі історичні традиції серед слов’янських народів. Елементи молотьби знайшли відбиток у високопоетичному «Слові о полку Ігоревім» для образного опису битви при Немизі: «На Немизь снопи стелють головами, молотять чепи харалужними, на тоць животь кладуть, веють душу оть тела». Побутували інші способи молотьби — котком, з допомогою худоби, дошкою-теркою та ін. У степовій зоні України влаштовували токи на відкритій місцевості, а у Карпатах зводили спеціальні приміщення.
Місцем молотьби на Бойківщині була стодола з мостом, який у Галичині називали «боїсько». Стодолою була та частина багатокамерної господарської будівлі, яка призначалася для завезення сіна чи снопів, а найважливіше — для молотьби і віяння.
У XIX — на початку XX ст. у селянських господарствах України існувало чимало різних способів очищення обмолочуваного хліба, початки яких сягають ще у часи Київської Русі.
В основу їх був покладений принцип питомої ваги зерна і відвіюваних від нього решток — полови, соломи, насіння бур’янів, а також закон інерції руху предметів різної ваги. Отже, історично склалися два способи: із використанням сили вітру (віяння) та інерції руху (перекидування), які були відомі в Україні й у багатьох народів світу. В Карпатах, зокрема на Бойківщині і Лемківщині, побутував ще третій (комбінований) спосіб — локальна інтерпретація ефективних елементів обидвох — сили вітру та інерції руху. Інструментом для віяння служили лопата-віячка, корито, цебро, відро тощо.