Образ людини – лялька – є одним з центральних в українській народній іграшці. Ляльки створювалися і існували у традиційному середовищі, їх не прагнули наділити реальними рисами, акцентуючи лише на суттєвому. Лялька як зображення жіночого божества, предка вважалась оберегом дитини.
Ігри з ляльками особливо заохочувались, оскільки віщували добробут і прибуток у родині, зокрема, появу у ній нового члена. В окремих місцевостях таких ляльок називали магодзами.
Популярність ляльки у традиційному середовищі засвідчує розмаїття матеріалів, з яких її виготовлено – тканина, дерево, глина, солома. Найпоширеніші серед українців ганчір’яні ляльки виготовляли переважно зі шматків одягу, що вийшов з ужитку, або залишків тканини від шиття нового.
Ляльки виробляли намотуванням та прив’язуванням тканини без застосування голки. Вони відомі як вузлові. У ляльок обов’язково виділяли голову – у шматок білої тканини накладали ганчірок, сухої трави або хліба і перев’язували ниткою, надаючи таким чином круглої форми. Інші частини – руки, ноги, тулуб – спеціально не позначували. Не шили також вбрання. Його створювали, намотуючи шматки тканини на обвислі кінчики полотнини.
Ганчір’яні ляльки були також з основою, яка імітує фігуру людини. Її шили з тканини й наповнювали шматинами, сухим зіллям, сіном, вирізували чи виточували з дерева. В кожному разі на основу надягали спеціально пошитий стрій. До особливих іконографічних рис українських ганчір’яних ляльок належить порожнє, без акцентування будь – яких рис, обличчя.
У вузлових ляльок обличчя позначене навхрест перетягнутими чорними, або кольоровими нитками. Часто нитки переплетені так, що утворюють на розхресті квадрат або ромб. Відсутність обличчя у ляльки, вірогідно, відзеркалює залишки анімалістичних уявлень, зокрема віру у її неодухотвореність, отже неможливість вчинити зло. Наявність хреста – символу сонця, вочевидь, свідчить про обрядово – магічну функцію ляльки.
Значну роль у творенні художнього образу ляльки відіграє головний убір, що вказує на її «вік» та «соціальну приналежність»: віночок, «маячки», «волочки» – у нареченої; очіпок, хустина – у заміжньої жінки.
Найпоширеніші ляльки – з соломи та інших трав’янистих матеріалів створені зі жмутка сухих стебел, перев’язаних лляними нитками у місцях, що підкреслюють загальний силует та виділяють голову, тулуб, талію. Силует фігурок збагачують виплетені косичкою руки. В окремих ляльок нижня частина має форму порожнистого конуса.
Усі мотанки додані до статті є авторською роботою Ірини Вербицької. Написавши нам листа, Ви можете заказати таку роботу і собі.