Важко уявити собі українську оселю без свійської птиці — курей, качок, гусей, індиків. З правіку український селянин розводив птицю, чим істотно поповнював свої харчові запаси м’ясом та яйцями. Кожна господиня збирала курячий послід для удобрення ґрунту на грядках, доброго урожаю городини.
Протягом тривалого часу складалися традиції щодо догляду і розведення домашньої птиці. У більшості господарств зводили спеціальні приміщення – курники, в інших – просто у хлівах влаштовували сідала, де ночували кури. Гусей, качок, індиків намагалися утримувати окремо від худоби.
Розмноження птиці господарі організовували ранньою весною, насаджуючи на відповідну кількість ретельно підібраних яєць, з яких може вилупитись курча, гусеня чи кача, квочку.
Характерно, що свійська птиця була для селянина не тільки засобом отримання продуктів харчування, але й своєрідною метеорологічною лабораторією. Стежачи за поведінкою птиці, хлібороби дізнавались про зміну погоди; у давні часи півня приносили в жертву напередодні жнив, яйця використовували в обрядах, магічних діях тощо. Без півня важко уявити господарство українського селянина: вдосвіта будив усіх до праці, його присутність на подвір’ї символізувала спокій, певний ритм селянського життя, навіювала господарям впевненість та психологічну рівновагу.