Образ веселки в українській та світовій міфології пов’язаний із мотивами життя і смерті. Від цієї барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу: саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок…
Веселку називають небесним кільцем. У північних німців є сага, в якій розповідається про велетенського лебедя, котрий плаває по морю, тримаючи у дзьобі кільце. Коли він випустить кільце — світ загине. У давніх індійців, литовців, французів, фінів веселка асоціювалася із луком бога-громовика.
Найчастіше веселку ототожнюють із велетенським змієм, що випиває воду з криниць, щоб потім повернути її на землю у вигля¬ді зливи. На Закарпатті такого змія називають шарканем, або велетнем. Розповідають, що він стереже воду. В інших регіонах України веселку називають “смок”, “цмок”, що також означає “змій”. Схожу за значенням назву має вона в інших народів: “smakas” — у литовців, “смок” — у білорусів і т. ін. Усі ці назви характеризують веселку як своєрідний насос, що висмоктує воду з моря, озера, річки чи криниці й перекачує її в небо, щоб потім або завдати людям шкоди, знищивши посіви, або, навпаки, дати багатий урожай.
Існує християнізований варіант цієї легенди. Нібито є три янголи. Один піднімає веселку, наповнену водою. Другий виливає цю воду у хмари, а третій розриває хмари, від чого на землю падає дощ.
За яскравістю кольорів веселки передбачали, яка рослина краще плодоноситиме наступного року. До речі, були легенди про літаючого змія, який носить багатство тим, хто вміє з ним поладнати. Говорили: якщо червоний змій летить — несе гроші, синій — зерно, білий — молоко.
Існують і уявлення про веселку як про велетенське перевесло. Розповідають, що за його допомогою Матір Божа набирає води з двох морів, які розлилися по краях землі. Вночі перевесло з’являється на небі у вигляді Воза (чи, як його ще називають, Великої Ведмедиці). На Волині про це сузір’я навіть кажуть “Дівка воду брала”. Веселка-перевесло згадується в загадках: “Два моря на перевеслі висять”.
Є легенда, що веселка — це шлях до неба, велетенський міст, по якому сходять на землю янголи. Про це свідчить і її друга назва “райдуга” — райська дуга. За біблійною легендою, веселка — це знак угоди між Богом та людьми. Після потопу Бог пообіцяв праведному Ною, який урятувався з родиною, що більше ніколи не насилатиме на землю такої страшної нищівної зливи. На згадку про це Він створив веселку.
За болгарським варіантом цієї ж легенди, веселка сяятиме в небі до Страшного Суду. Якщо ж вона зникне — значить наближається судний день.
Уподібнення веселки до мосту зустрічається в міфології багатьох народів. Так, давні германці (предки німців та скандинави) називали веселку найміцнішим із мостів, по якому на своїх білих конях рухаються світлі боги аси. Литовські діви лауме, володарки дощових хмар, спускаються на землю за допомогою різнобарвних поясів, щоб зваблювати смертних своєю неземною вродою.
У багатьох слов’янських народів є легенда про те, що веселка —це пояс Пресвятої Богородиці, який вона ткала від самого народження Христа. Після розп’яття Христос зійшов до пекла, щоб вивести звідти всіх праведників. Але в пеклі залишилося ще дуже багато грішних людей. Тоді Діва Марія пожаліла їх і випросила у свого Сина дозвіл вивести звідти стільки людей, скільки зможе сховатися під її одягом. Вона розгорнула свій пояс і вивела всіх, хто ще залишався в пеклі. І тепер Богородиця продовжує ткати на небі свій пояс, щоб у день Другого пришестя Христа врятувати ще більше грішних
душ.