Весілля

Форми весілля як поєднання двох доль людей віддавна були найрізноманітнішими. Є свідчення давніх літописів про те, як весілля відбувалось у слов’ян-українців. Древляни викрадали наречених, радимичі й сіверяни брали шлюб під час купальських ігор, перестрибуючи через вогонь, у полян був шлюб за вільним договором із посагом нареченої.

Всі ці три форми шлюбу як залишки патріархального життя цілком збереглись в українському сучасному обряді.
Обряд створення нової сім’ї традиційно зберіг до наших днів майже у незміненому вигляді звичаї наших далеких предків і загалом однаковий для всієї України. Певні відмінності у весільних обрядах та піснях носять регіональний відтінок. Всюди нареченого і наречену супроводжували бояри, дружби, дружки, світилки. У різних весільних обрядах брали участь коровайниці, свашки, свати, старости тощо. Так само всюди був весільний коровай, весільні рушник, рушники для сватів, інші символи обряду. Точно визначеного часу для весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались восени, а весілля намагались справити до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось.
Сватання, як правило, відбувалось після того, як хлопець і дівчина домовлялися побратись. Бувало й так, що долю дівчини вирішували батьки без її згоди. Ми стисло опишемо всі обряди шлюбної церемонії, беручи з обрядів деталі, характерні для всіх регіонів.
Весільний обряд
 
Наречений обирає собі старостів, один з яких старший, а другий молодший, вони з хлібом ідуть до батьків дівчини. Після переговорів з батьками, обрамлених поетичними примовками, досягається згода, і старости з батьками обмінюються хлібом, батько благословляє дочку, вона подає рушники і хустку нареченому. Старости перев’язують один одного через праве плече під ліву руку, дякуючи батькам нареченої і самій дівчині за вміння шити-прясти. Молодому дівчина на знак згоди підносить хустку, а якщо відмовляє, то подає гарбуз. Після сватання відбуваються оглядини, знайомство батьків молодят, де обговорюються всі деталі майбутнього обряду. Заручини практично повторюють сватання, але з тією відмінністю, що молоді сідають за столом на покуті, куди їх заводить староста, тримаючи середину рушника, кінці якого знаходяться в руках молодих, а батьки благословляють дітей. Після заручин наречений влаштовує останню парубоцьку гулянку, а наречена «дівич-вечір», на якому прощається зі своїми подругами. Дівчата виплітають молодим вінки. До традиційних обрядів приготування до весілля належить обряд бгання короваю. Печуть його літні жінки, кожна з яких приносить із собою трохи борошна, випікають коровай у хаті нареченого, супроводжуючи процес піснями такого типу:
Засвіти, Боже, із раю
Нашому короваю,
Щоб було виднесенько,
Краями дрібнесенько.
Запрошує на весілля наречена, разом із старшою дружкою ходячи по селу.
У суботу після обіду дружки молодої йдуть за гільцем. Як правило, це невеличка сосонка, яблунька, вишенька чи грушка, яку зрубують, прикрашають калиною, квітами, колосками, кольоровими стрічками, запаленими восковими свічками і вставляють деревце у весільний коровай, що стоїть на столі на протилежному від покуті кінці.
Підготовка до шлюбу починається у хаті молодої поки її прибирають дружки, музики грають. Традиційні обрядові дії виходу нареченої інколи супроводжуються «посадом». Молоду саджають на скриню з її посагом, підстеляючи подушку, молодий, батько чи дружка розплітають їй косу. Після подяки молодої батькам за виховання та догляд молодята вирушають окремими возами до церкви на вінчання. У момент шлюбу в церкві молода намагається першою стати на рушник, простелений у церкві, покласти свою руку поверх руки молодого, щоб досягти впливу на свого чоловіка. Після вінчання йдуть до хати батьків молодої, де їх зустрічають і благословляють батьки, для молодих готують «посад» на покуті, на вивернутому кожусі. Після обіду і співів молоді йдуть до батьків нареченого. Під час святкування весілля у домі молодого дотримуються багатьох обрядів, деякі з них — архаїчні, скажімо, обряд з діжею : молоді входять на подвір’я, молодий з боярами стає перед діжею, на якій лежить хліб і сіль, потім з хати виходить мати нареченого у вивернутому кожусі й шапці, несучи в пелені горіхи, соняшникове насіння, дрібні гроші. Вона починає обхід навколо діжі, за нею — молодий, бояри, світилка з букетом волошок у руках, запаленою свічкою та окрайцем хліба.
Після цієї церемонії відбувається обряд обміні подарунками. Спершу молодий приймає їх від нареченої, а потім сам обдаровує родичів та наречену (традиційним подарунком по всій Україні для тещі були чоботи) і вирушає до хати молодої. Попереду йде молодий із старшим боярином, за ними бояри з гільцем і хлібом, музиканти, а батьки та родичі нареченого замикають валку. Наречена в цей час знаходиться вдома під охороною хлопців та дівчат, які не пускають молодого у двір без викупу. Починається своєрідна гра в бій, після якої приступають до переговорів, два старости від нареченого йдуть до хати молодої і подають хліб, родичі пов’язують боярів рушниками, молодий входить у сіни і чекає, доки теща вийде до нього з хлібом чи подарунком. Обмінявшись подарунками, входять до хати. Починається церемонія покриття молодої, яка супроводжується плачем нареченої і прощанням з подругами-дівчатами та рідною хатою. Нарешті молоді прямують до хати нареченого, де їх зустрічають хлібом-сіллю. Гості сідають за стіл, частуються, починаються веселощі зі співами і танцями. Весілля тривало не один день, обряди виконувались теж не одночасно, як правило, протягом трьох днів і довше.