Жайворонок вважається чистою, божою пташкою. В українських легендах розповідається, що жайворонки, як і ластівки, витягали колючки з тернового вінка Христа або ж приносили вісті Богородиці про її Сина.
Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з’явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: “Биймося, Боже, хто кого зможе!”… Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: “Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!” А тоді каменем падає вниз із криком:
“Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!” Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: “Кий упав кий упав!”
Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. “Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять”, — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. “А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів’ю і діток наведу…” В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його “пташки били, з вирію виганяли”. Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — “жайворонків” у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з “жайворонками” обов’язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали “пташок” угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді “жайворонків” ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.
Є підстави вважати, що “жайворонків”, а також печиво “буслові лапки” пекли й у пам’ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов’язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде “жаврунків”.
Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.