Про Україну

 Цікаво, що давні греки вважали мишей родичами зміїв. Пізніше, коли пекельний бог перетворився на диявола, мишу було віднесено до “нечистих” тварин. Не випадково існує і християнська легенда, за якою ця мала тваринка — не що інше, як перевтілений диявол. У такій подобі він заліз до Ноєвого ковчега, щоб прогризти дірку й усіх потопити. Але Господь створив кота, який урятував людей і тварин, заткнувши дірку хвостом. За іншою легендою, миші з’явилися з тіла диявола, коли той луснув у церкві від запаху ладану. Ще одна цікава легенда розповідає про чорта, який спокушав архієрея і змусив його оженитися. Під час вінчання чорт хотів вилетіти птахом у вікно, але вікна і двері в церкві були зачинені. Він вдирався у скло й розлетівся на дрібні шматочки, які стали мишами…

У цих легендах бачимо відгомін спільного для багатьох міфологій мотиву миші як хтонічної істоти, що співвідносилася з пеклом. Так, миша вважалася священною твариною єгипетського бога сонця Ра й давньогрецького Аполлона. Обидва ці божества спочатку були богами підземного світу й лише потім стали богами сонця. На думку дослідників, сонце в неолітичній міфології вважалося творінням підземного бога — володаря вогню. Розрізнення ж божественного (небесного) та нечистого (підземного) вогню відбулося значно пізніше. Твариною підземного бога вважали мишу також перські маги. Саме з цими уявленнями пов’язаний фразеологічний вираз “Гора породила мишу”, адже гора — місце помешкання підземного божества.

Оскільки підземний бог водночас вважався й богом-громовиком, мишу пов’язують із грозою та вогнем. Кажуть: якщо миші втікають із хати — буде пожежа. В Україні вірили, що за поведінкою мишей можна передбачити грозу. Серед найдавніших міфологічних уявлень є і такі, за якими миші — то діти бога-громовика, скинуті ним на землю за провину матері. Під час падіння вони були обпалені батьковим вогнем, відтоді миші мають сіреньке попелясте хутро.

До речі, споріднена назва миші в різних індоєвропейських народів, яка походить від праіндоевропейського кореня “тих”, з погляду деяких дослідників, буквально перекладається як “сіра”. Це наводить на думку про давні заборони називати мишу її справжнім ім’ям. Такі заборони існували стосовно багатьох тварин, до яких ставилися з особливою повагою, або яких боялися (найпоширеніший приклад табуйованого імені — ведмідь). Поступово справжнє ім’я тварини забувалось і зникало або ж зберігалося в діалектах. Натомість загальновживаним ставало ім’я-замінник. У німців Мекленбурга й досі існує заборона називати мишу її звичайною назвою протягом дванадцяти святочних ночей. В Західній Україні на Різдво та протягом Різдвяних свят мишей називають “панночками” або “панянками”. У деяких місцевостях Полісся заборонено згадувати про мишу під час їжі, інакше буде шкода в господарстві.

Отже, миша пов’язана з потойбіччям, світом померлих, тому в казках вона часто мешкає в хатці Баби-Яги — господині того світу. Баба-Яга сама може перетворюватися на мишу. Свідченням цього є назва поширеної в багатьох народів гри в піжмурки. В українців ця гра називається “Цюцю-баба”, в росіян — “Чучара”, в чехів та поляків — “Сліпа баба”, а в німців та сербів — “Сліпа миша”. За українськими легендами, на мишу може перетворюватися також відьма. У такому вигляді купальської ночі вона видоює молоко в чужих корів. Очевидно, з тим самим пов’язане повір’я: якщо миша вип’є парного молока, корова не доїтиметься.

На тотожність Баби-Яги та миші вказують і деякі інші спільні риси цих персонажів. Так, казкова Баба-Яга має залізні зуби. Міфологічна миша також має відношення до людських зубів. Коли в дитини випадає молочний зуб, його кидають на горищі і звертаються до миші зі словами: “Мишко, мишко, на тобі костяного зуба, а мені дай залізного!” Такий самий звичай зафіксовано у Славонії. У німців заведено класти зуба до мишачої нірки, гризти хліб, який не доїли миші, щоб нові зуби вилізли швидко й були міцними. А от чехи та словаки кладуть зуба за піч, звертаючись при цьому до Єжі-баби: “Єжі-бабо, стара бабо, на тобі зуб костяний, дай мені залізний”.

Як і з Бабою-Ягою, з мишею можна дійти згоди, пригостивши її кашею чи хлібом — традиційною жертовною їжею мерців. У деяких казках миша, яку нагодувала дівчина, допомагає своїй благодійниці втекти від Баби-Яги чи ведмедя. Вона бере запропонованого дзвоника й замість дівчини грається в піжмурки з господарями лісової хати. Дівчина ж тим часом або тікає, або залазить на піч, а по закінченні гри спокійно йде додому. Цікавими тут є два моменти. По-перше, чому Баба-Яга (ведмідь) пропонують гратися
саме в піжмурки, а не в якусь іншу гру? Очевидно, в такий спосіб казка
демонструє різницю між персонажами: Баба-Яга, як представниця потойбіччя, не
може бачити земного гостя, але може відчути чи, як у даному випадку, почути
його. Миша, як і Баба-Яга, за народними уявленнями, є сліпою, але з’ївши
людського хліба чи каші, вона ніби переходить до іншої площини, на деякий час
змінює свою природу. Ось чому вона може замінити дівчину, не боячись, що її
побачать, і обман розкриється. Другий момент — це звукове оформлення,
пов’язане, знову ж таки, з міфологічною сліпотою миші. Існує безліч переказів,
у яких миша має відношення до гри на музичних інструментах або до свисту.
Вважається, що за допомогою цих звукових ефектів можна виманити мишей із хати
або, навпаки, заманити їх до господи. Звичайно, це має бути специфічною
мелодією, що виконується в певний час і за певних обставин. Зазвичай виконують
її відуни. У деяких казках герой чи героїня саме від миші одержують чарівну дудку
або дзвіночок, який виконує бажання.

 Баба-Яга
(а в німців — ґольда, Берхта) опікується душами дітей. Це пов’язано з
первісними віруваннями у Велику Богиню, образ якої пізніше був трансформований
у Бабу-Ягу. Саме Велика Богиня, за міфологічними уявленнями, впливала на процес
народження, від неї залежала смерть дитини. Ось чому казкова Баба-Яга проявляє
найбільшу цікавість до дітей. Згадаймо хоча б загальновідому казку
“Гуси-лебеді”, в якій птахи — міфічні слуги володарки потойбіччя —
крадуть для неї матюків. У деяких народів, зокрема в німців та західних
слов’ян, є повір’я, що миші — то душі померлих дітей, тому їх бажано не
ображати. В Україні вважали, що людська душа може з’являтися в мишачій подобі:
“Душу можна побачити у вигляді миші. Ночували якось чоловіки у лісі. Була
криниця біля них. А один так спав міцно, що в нього з рота вибігла миша,
підбігла до криниці, напилася — і назад, до рота, А інші двоє це бачили. Той
прокинувся і говорить: “Як же мені пити хотілося!” А то була
душа”. На Волині подібне повір’я існує лише про чарівників. Говорять, що
душа чарівника ходить по землі у вигляді різних “нечистих” тварин,
зокрема й миші. Там же зафіксовано переказ, як перед смертю відьмака в нього з
рота вибігла миша.

Миша
пов’язана також із вагітністю й народженням. Вважається, що вагітній жінці не
можна дивитися на мишей і, не дай Боже, злякавшись миші, схопити себе за якусь
частину тіла.

Вірять,
що в новонародженої
дитини в тому самому місці на тілі залишиться відбиток. Ось що розповідає
народний переказ: “У нас єдна пішла у льох по капусту; і впала в капусту
миш, то вона ухватила себе тако за брову, і виросла миша у дитини на брові.
Брови чорні, а миша сіра й з хвостиком”.

Водночас
миша є заступницею вагітних жінок. У народі й досі бояться відмовити в чомусь
вагітній, бо “миші все поточать у хаті”. Щоб цього не сталося,
потрібно сказати услід вагітній жінці: “Мої миші у твоїй скрині”, —
або: “Моя білизна у твоїй скрині”, — і тричі вкусити себе за плече.

Як
істоті потойбічній, миші приписували здатність передбачати майбутнє. Вірили:
якщо миша погризе чийсь одяг — та людина помре. Також нещастя слід чекати, якщо
миша випадково впала за пазуху чи вскочила до криниці. Якщо миші масово
переселяються до інших країв, буде війна чи голод.

Багато
які з повір’їв є наслідком звичайних спостережень за поведінкою мишей. Так
помітили: якщо взимку багато мишей, то наступний рік буде врожайним. Якщо миші
гризуть верхню частину печеного хліба — це на врожай, а якщо нижню — на
недорід. На Поліссі говорять: “Якщо миша гризе поріг — буде голодний
рік”. Поріг — місце особливе. Тут, за народними уявленнями, міститься
своєрідний прохід у світ предків. Крім того — це межа хатнього простору, за
якою починається вороже довкілля. Тому миша, яка гризе поріг, немовби
з’являється з того світу, сповіщаючи про лихо. Цікаво, що в даному випадку мишу
вважали не провісницею долі, а причиною майбутнього лиха, тому намагалися
розправитися з нею.

Способів
боротьби з мишами в народі існує багато. Щоб миші пішли з двору, треба зловити
одну мишу живцем, присмалити її, а тоді відпустити — інші підуть геть. Можна
також підкурити мишей тютюновим димом, тоді вони згинуть. Щоб миші не знищували
хліб, його кропили освяченою на Маковія (14 серпня) водою і промовляли:
“Миші! Не ходіть у комору: вас не пустить туди маковійська вода!”
Картоплю від мишей намагалися вберегти за допомогою ось якого обряду. Брали
троїцьке зілля разом із “диким каменем” (тобто не цеглиною) і трьома
жменями піску. Усе це клали до картоплі, кропили свяченою водою і примовляли:
“Миші, миші! Гризіть цього каменя, а мою бульбу не їжте”.

У
західних слов’ян, щоб позбутися мишей, справляли “мишаче Весілля”.
Для цього ловили двох мишей, вбирали їх як молодят, зв’язували разом і садили в
дерев’яну посудину для солі, до постола чи гарбуза. З мишами обходили селище та
його околиці, а потім відносили їх до річки або ж до лісу й кидали там із
побажанням знайти собі притулок в іншому селі й більше не повертатися. Там же
влаштовували обрядову трапезу, як на справжньому весіллі.

Іншим
оберегом від мишей були так звані “мишачі свята”, приурочені до днів
св. Димитрія (8 листопада) і св. Нестора (9 листопада). У ці дні жінки не
робили ніякої роботи, бо вважалося, що все зроблене з’їдять миші. Дуже
небезпечним вважали в цей день користуватися гострими предметами, такими як
ніж, сокира, ножиці. Якщо хтось таки скористається ними — миші теж з’їдять усе
в господі.