До давніх лісових промислів належало також виробництво дахівки — драниці та ґонту, якими накривали замки, будинки феодалів і купців, громадські споруди (церкви, дзвіниці, млини, школи), а гуцули і поліщуки — також свої житла і господарські будівлі.
У середньовіччі заготівля дахівки була однією з численних панщизняних повинностей селян багатьох населених пунктів Карпат, Волині й Полісся. Цю продукцію також експортували у значній кількості в країни Європи.
Технологія виготовлення драниці та ґонту була досить простою. В лісі вибирали гладкі смерекові або соснові дерева з рівним волокном. Стовбур зрізаного дерева розрізали на колоди довжиною до одного метра. Колоди розколювали сокирою і клинами на половини і четвертини. Останні клали на торець і сокирою або спеціальним ножем-деруном відколювали від них тонкі дощечки — драниці.
Виробництво ґонту було більш складним. Ґонти мали в перерізі трикутну форму, що досягалося додатковими технологічними операціями. Зокрема, в торці ширшого боку заготовки ґонтар вижолоблював спеціальним різцем рівчак, а тонший край обтесував та обробляв до такої товщини, щоб він міг легко і міцно увійти в рівчак сусіднього ґонту. В цьому полягала перевага ґонту над драницями, оскільки зроблена з нього дахівка надійніше захищала будівлю від дощу і снігу.
Обидва види лісової продукції виробляли як безпосередньо в лісі, так і в домашніх умовах, попередньо доставивши заготовлену сировину (колоди) додому. Це допоміжне заняття почало втрачати своє промислове значення з поширенням інших видів дахівки — спочатку черепиці, а згодом бляхи, шиферу, руберойду. Разом з тим у Карпатах та на Поліссі для власних потреб, а також для покриття громадських сільських споруд драниці та ґонту виробляли ще до недавнього часу — до 70-х років XX ст.
Крім згаданих допоміжних занять і промислів, в Україні було відомо багато інших: заготівля сировини (лика, лози, дубової та березової кори); виробництво будівельних матеріалів (саману і цегли), скла та заліза; видобування селітри, яма застосовували при виготовленні пороху і скла; торгівля; відхожі та мандрівні промисли, пов’язані з виконанням різноманітнім сільськогосподарських робіт, будівництвом доріг, побутовим обслуговуванням населення тощо. Абсолютна більшість із ним втратила своє історичне значення з розвитком промисловості, впровадженням у виробництво сучасних технологій, поширенням новітніх форм організації праці та видів продукції.