Коли австрійські війська, під напором ворожої переваги зійшли з Бескиду в гори Закарпаття,
Українським Січовим Стрільцям (У.С.С.) припало важке завдання — стежної служби.
Вже з Бескиду сотні легіону, крім звичайної служби в бойовій лінії, чи в охороні, висилали в передпілля далекі стежі, що не раз заходили за ворожий фронт і приносили цікаві відомості про склад і рухи ворога.
Австрійський карпатський бойовий фронт був тоді, зимою 1914, і з початком 1915. р. дуже слабий. Ще й обидві воєнні сторони держалися здебільш головних шляхів. Горами та лісами можна було зайти хоч куди. Навіть лінія польової сторожі і стеж не була ніде суцільна, безперервна. Завсіди залишалися між ними необсаджені пункти, якими можна було підійти до ворога. Могли це робити, ясна річ, лише невеликі, легкі відділи-стежі.
Стежна діяльність У. С. С.Підчас карпатських походів, мала для корпусу преважне значення тим, що австрійські бойові сили були, в порівнянні з ворожими, дуже слабі і находилися в обороні. Рухи ворога можна було здержувати лише маневруванням, себто перекидаючи сили з одного, менше загрозливого відтинку, на інший, небезпечний. Для цього докладні відомості про ворога і то в пору мали велику вартість. Та й сама жива діяльність стеж зупиняла похід ворога. Так було тоді, коли москалі наближалися до Бескиду між 15 і 31 листопадом. Горук вислав, стоячи зі своєю сотнею в ТухольцІ, за 4 дні 108 стеж. І, завдяки стрілецьким стежам, москалі дуже обережно посувалися на Закарпатті тоді, коли австрійський фронт подався з Бескиду на південь і корпусна група Гофмана боронила долини р. Ляториці .
Ця жива діяльність головно стрілецьких стеж заодно непокоїла ворога в незнаному терені і тому він, наприклад, на перехід дороги від Сколього до Бескиду потребував 15 днів.
Мапа околиць Галичини і Закарпаття, в яких воювали У.С.С. зимою 1914-1915 рр.
Від Бескиду обидва курені воювали окремо: І. — при 129 бригаді, II. — при 130; І. курінь, здебільш, в околицях на схід р. Ляториці й залізничного шляху Свалява—Лавочне, II. — на захід від неї. Першому куреневі, припадала, крім стежної служби, оборона й важка сторожова служба на горах. в околицях Зденьової і Збуні. Сотні II. куреня перекидали в той час до різних бойових груп.
Сотня Вітовського повнила стежну та сю рожеву службу в групі полк.
В бою під Ужоком москалі її розгромили і щойно після 2-тижневого побуту в Коші, куди зійшлися були військові, вона повернулася дня 13 до І куреня.
Зимовий похід у закарпатських горах був для
У. С. С. найважчий за ввесь час війни. Цей похід подобав стороні австрійського фронту на малу війну. Австрійське командування, маючи на карпатському фронті дуже слабі сили та, не маючи ніяких запасів в запіллі, могло врятувати загрозливе становище тільки таким способом воюючи. В цьому допомогло йому малодоступна гориста й лісиста місцевість та, як сказано, жива стежна діяльність, у якій на фронті корпусу Гофмана й деяких сусідніх груп головну роль відіграли У. С. С. їх стежі, ведені звичайно сміливими і підприємливими провідниками, перейшли всі верхи і звори, всі долини, потоки й села між Лавочним і Свалявою на сході, та між Висоцьком і Волосянкою на заході, обабіч давньої галицько-мадярської границі.
У важкому зимовому поході молоді стрільці видали зі себе найбільш енергії і здоров’я, напружили всю силу тіла й волі, щоб відповісти завданню, яке на них покладено. Правда, не раз і не два Стрілецтво, після втрати батьківщини, огортала зневіра, не раз доходили до голосу слабодухи, але молодечий запал не вигасав і переборював голос «холодної розваги». Стрілецтво вийшло з цього походу фізично ослаблене, але з новим бойовим досвідом, із вдоволенням виконаного обов’язку для рідної справи і з німбом слави незрівняних стежників.
Коли австрійське командування зміркувало, що власними силами таки Карпатського фронту не оборонить, звернулося до німецького командування по поміч.