Господарські будівлі

Найважливішими спорудами в садибі були клуня та хлів. У клуні знаходився тік, де обмолочували збіжжя, а також засторонки, в яких тримали привезені сніпки пшениці, жита, ячменю, обмолочену солому.

Клуні на великій території України мали не тільки різні розміри, форми, а й назви, наприклад, у Карпатах — «боїще», «боїско», на Прикарпатті — «стодола», на Поліссі, крім відомої назви «клуня», зрідка вживали також «тік», «ток», «стодола». Тік у клуні робили з глини.
Клуні в Україні мали високі дахи і низькі стіни з високими, найчастіше двостулковими, в’їзними воротами. У плані вони були квадратні, прямокутні, наближені до овалу. Дахи у клунях тримались на ключинах, які лежали на сволоку, покладеному на поставлені в ряд сохи — основні конструкційні елементи стіни. Останні — залежно від місцевості — бувають дерев’яними або виплетеними з лози, очерету. На Полтавщині їх зашивають дошками вертикально, на Поліссі та в Карпатах роблять зрубними. Цікавим різновидом багатокутних клунь є семи- і восьмикутні будівлі, за формою наближені до овалу. Будували їх з соснових плах, з’єднаних по кутах простими замками. Стіни головного фасаду дещо виступали вперед і, таким чином, ворота створювали тут ще одну грань, а протилежні з’єднувалися у формі тупого кута в пазах стовпа. У такий спосіб збільшувалась площа клуні.
Худобу утримували в хлівах («стайнях» — на Прикарпатті, «одринах» —у деяких місцевостях Полісся, «кошарах» — у Карпатах). Будували хліви з тих же матеріалів, що й хати. На Півдні України їх приміщення були або земляні, або очеретяні, в середній смузі — майже всюди плетені з лози або хмизу, на півночі і в Карпатах — зрубні, каркасно-дильовані. Хліви плетені обмазувалися рідко, зокрема ті, в яких утримували корови і вівці. Іноді їх робили з подвійної огорожі, набиваючи простір між плотами гноєм із землею. На Подністров’ї хліви будували з каменю. На Бойківщині в стайні влаштовували «причу» — ліжко з дощок, підняте над підлогою. Тут іноді спав господар. Стеля була дощаною. На Гуцульщині вхід до стаєнь переважно був з причілкового боку, будівля обладнувалася «продухами» (спеціальними дерев’яними трубами на стелі), якими виводилось застояне, важке повітря із стайні.
Свиней відгодовували у спеціальних спорудах, які на Прикарпатті називають «кучами», а на Придніпров’ї й Лівобережжі — «саж». Вони завжди були зрубні й мали оригінальне пристосування— «ляду», тобто ящик, куди засипали корм, не відкриваючи дверей.
Комора — теж важлива споруда у господарстві. Вона призначалася для зберігання запасів зерна, господарського інвентарю та речей вжитку. Майже всюди в Україні вона була при хаті, вхід — найчастіше з сіней, у Карпатах — переважно окремий, з подвір’я. Зрідка траплялися комори, до яких входили просто з житлового приміщення.
Окремі будівлі для комор у XIX ст. були тільки в заможних селян, а також у тих господарствах, де відчувалась потреба в тривалому зберіганні зерна. Для будівництва добирали переважно широкі дубові плахи, які найчастіше залишали відкритими. Майже всюди навпроти вхідних дверей комори влаштовувались піддашшя або галереї. Вони захищали вхід від опадів і одночасно збагачували пластику об’ємів комор. Перекривали комори чотирисхилими дахами. Були й двосхилі, з трапецієподібними чільним і тильним фронтонами. Піддашок галереї, який влаштовувався при вхідних дверях, спирався на 2—4 стовпчики. Закривали комори із середини дерев’яними замками.
У кожному господарстві були повітки (в західних областях — «шопи»), тобто навіси, відкриті з одного боку будівлі. Там складали дрова, сільськогосподарське знаряддя, ставили вози і сани. На Поліссі для цього в деяких місцевостях при хаті відводили окремі приміщення — колешні. На Покутті, Закарпатті для возів будували спеціальні будиночки або навіси — возівні.
Сіно зберігалося в засторонках клунь, на горищах хліва чи стайні, а також в оборозі — простій споруді з чотирьох стовпів, над якими споруджувався пересувний (по вертикалі) солом’яний дашок.
Усі будівлі двору об’єднувались в один ансамбль за допомогою огорож. Водночас вони були перешкодою для худоби і лісових звірів. Прохід до садиб забезпечувався через ворота, які на Гуцульщині, наприклад, були високі, мали дашки, в лісостеповій частині України — низькі, двостулкові.