Качка

Качка водночас пов’язана із трьома стихіями — водою, землею, повітрям. Отож вона може завиграшки переходити, перепливати, перелітати всіма трьома сферами у вертикалі світобудови: верхньою (небесне царство), середньою (світ людей) і нижньою (потойбічний світ). Крім того, саме качки вночі перевозять сонце підземними ріками, аби вранці воно їхало небом у кінній колісниці.

Качур-селезень стає птахом, що єднає світ мертвих зі світом живих, адже саме він плаває ріками земними та підземними, що служать найпевнішим зв’язком із потойбіччям.

У “Калевалі” — фінському народному епосі — саме качка несе яйця, з яких постають земля, “склеп небесний”, сонце, місяць, зорі та хмари:

Качка, гожий птах, нарешті
політала, обдивилась,
враз побачила коліно
серед хвиль на синім морі,
прийняла його за пагорб,
за моріг взяла зелений.
Політала, обдивилась,
на коліно сіла-впала,
там кубло собі лаштує золоті кладе
там яйця: шестеро яєць — зі злота
сьоме ж яйко — із заліза…

Качка фігурує в легендах про створення світу і в поляків та росіян. Щоправда, її функція здебільшого негативна, бо качка в обох тих випадках пов’язана з дияволом, завдяки їй на землі з’являються гори. Таку тенденцію можна простежити послідовно: в російському прозовому фольклорі на качку або гагару завжди перетворюється нечистий, водяний або кікімора. Винятком є тільки польська легенда, за якою качок створив Ісус Христос, коли був іще зовсім маленький. Одного разу він стояв і спостерігав, як діти, граючись, кидають камінці в річку. Ісусові й самому захотілося так побавитись. Кожен камінець, кинутий ним у воду, ставав маленькою качечкою.

В українському фольклорі качка постає птахом-деміургом, який створює світ. Їй відведено значну роль у символіці обрядового весільного хліба. Так, у карпатському регіоні на короваї навколо сонця й місяця виліплювали “качечки”, обводячи коровай “короною”-обручем.

Вірування про те, що качки вночі перевозять сонце підземними ріками, відобразилось у фольклорі: казка оповідає, що Сонце має трьох дочок, які іноді чарівними утінками плавають по ріках та озерах. Качур-селезень єднає світи, тому в пісні дівчина-сирота посилає до померлого батька саме селезня:

— Пливи, пливи, селезню, стиха по воді,
Устань, устань, мій батеньку, теперя к мені!

Причетність качки до світу потойбічного засвідчує і загадка:

Ходить по городу,
Великого роду,
Ноги — як лопати,
І сліду не знати.

Як відомо, всі живі істоти залишають сліди. І тільки представники того світу не мають ні тіні, ні сліду. Про мерця оповідають, що, навіть насипавши попелу, не можна розгледіти відбитків його ніг: “… так такий невидимий слід зробить, що не можна розібрать”. Подвійну природу цього птаха: з одного боку, причетність до світотворчих процесів, його світле начало і, з другого боку, хтонічність відображає і народний сонник: присниться качка — успіх, качка на воді — неприємна звістка.

Качка часто уособлює душу померлого. У голосінні за померлою матір’ю дочка приповідає:

Ти золота уточко! —
Ти мене вродила,
Ти мене вигодувала,
А тепер ти си розсердила
Та й мене, сироточку, лишила…

Загалом це — відображення давнього уявлення про те, що душа померлого відлітає пташкою до вирію: голубкою, солов’єм, зозулею. Тому й провідує померлий живих родичів птахом, а ті дізнаються про його потойбічне життя від птахів, які знають усе, тому вони віщі: “Да чи ти ітимеш, чи летітимеш, чи плистимеш? Утонькою плистимеш — буду ряску розгортати…”

Був колись селезень (качка) і тотемним предком. Принаймні такого висновку можна дійти, аналізуючи весняну гру “Водити селезня”, в якій дівчата, імітуючи качиний виводок, ідуть селом і співають, звертаючись до селезня із проханням “пустити погуляти”.

Селезенько косатий,
Сизий, кудроватий,
Пусти погуляти.
Приспів:
Ой льолі, ладо,
Пусти погуляти!
Да мати дочку била,
Що намисто згубила.
Приспів.
Да сиди, доню, дома,
Да носи у піч дрова.
Приспів.
Я дров наносила,
А мати гулять не пустила.
Приспів.
Да за те мати кляла,
Що запаску порвала.

Двоє передніх піднімають руки вгору й роблять ворота, в які проходять усі дівчата, починаючи з останньої.

Потім таким чином ізнову двоє передніх підіймають руки, а всі проходять, і так весь час, доки дійдуть у центр села, де збираються дівчата з усіх кутків. Тут усі об’єднуються у велику низку і йдуть на царину, співаючи вже такої:

Да поплив селезенько,
Да поплив за водою,
Ой льолі, ладо,
Поплив за водою.
Да бистрою річкою,
Тихою водою.
Ой льолі, ладо,
Тихою водою.

Мати не пускає дочку “погуляти”, боячись, аби вона не порвала запаски, тобто не втратила цноти. Дівчата “носять у піч дрова, розпалюють ритуальний вогонь і просять дозволу “погуляти” у предків, душі яких оселяються біля печі, домашнього вогнища.

Загальновідома казка “Кривенька качечка” оповідає про дивовижну метаморфозу: качка перекидається дівчиною, живе у діда з бабою. Проте, ображена, втративши гніздо, знову стає пташкою. Розшифровуючи казковий сюжет, акцентуємо увагу на кількох визначальних мотивах: дід і баба знаходять качечку в лісі; вона “кривенька”; покидаючи свій новий прихисток, дівчина-утінка береться прясти й тільки згодом “увертається в пір’ячко” і відлітає з качиним табунцем. Усі ці мотиви вказують на хтонічні зв’язки образу. По-перше, саме вхід до царства померлих міститься десь у лісі. По-друге, накульгування на одну чи обидві ноги є ознакою істот потойбічних (згадаймо хоча б Гефеста, бога вогню й ковальства у грецькій міфології, або чорта — “Гриця без п’яти”, “кривого” — у слов’янській). По-третє, Кривенька Качечка пряде пряжу, багата семантика якої вказує і на зв’язок неба із землею, і землі з потойбіччям. Причетний образ дівчини-качки й до культу предків, адже саме душі померлих родичів стають птахами. Добре пошановані, вони допомагають живим, а невдячних покидають: “Я до віку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер, — каже, — не хочу!” І, зрештою, заборона підглядання ще раз засвідчує хтонічність образу Кривенької Качечки: живим не можна було бачити нічого потойбічного (заборона озиратися, “провівши” русалок або повертаючись із Купала).

Метаморфоза “дівчина-качка” відома з багатьох казкових сюжетів. Чарівні діви після купання перекидаються качками (голубками, лебедицями), що іноді пов’язано із втратою одежі, персня. Згодом одна з них, найкмітливіша, повертає собі викрадені одяг та крила, стає качкою і відлітає “на Осіянську гору в шовкову траву”. В іншій казці качкою стає підступно втоплена своєю суперницею панна. Незабаром її душа, відбувши низку метаморфоз, знову втілюється в дівчину — наречену королевича. Загалом помітно, що такі перетворення пов’язані з водою, купанням чи потопанням. Тобто водне начало надає образові качки хтонічності. Дослідники зазначають, що історія кохання в казках починається тільки після виходу вутінки на берег. Проте знайомство закоханих відбувається біля води, бо вона символізує парування молоді та шлюб. Саме це об’єднує образ вутінки з образом нареченої, яка під час весільного обряду стає особою незвичайною — такою, що переходить в інший психологічний та соціальний стан, набуває іншого статусу, ставши членом чужого роду, опинившись у чужому світі, легко може долати межу поміж світами — “своїм”, звичним, рідним, та поки що невідомим, а тому ворожим. Наречену називають у весільних піснях “утінкою”, “вутінкою”:

Добрий вечір, сватове, Богу і вам,
Прилетіла вутіночка нашая к вам.

В іншій пісні мала качечка пливе по дунаю (“дунай” тут — загалом водне начало) і збирає на дні золото для оздоблення весільного гільця. Образ цей характерний для багатьох східнослов’янських пісень. Тут качечка найчастіше в парі з селезнем, рідше — із соколом, гусаком. У Болгарії свати мету свого приходу до господи нареченої пояснюють тим, що шукають утінку для свого селезня. Таку ж символіку мають фігурки качечок на обрядовому хлібі. У Вологодській губернії в Росії нареченому, коли він приїжджав до молодої, виносили два пироги. На верхньому сиділа качечка, виліплена й випечена з тіста та прикрашена мохом і квітами. У Тверській губернії подруги нареченої в день весілля робили фігурку качечки з воску чи тіста й розміщували її на хліб, обшитий білим полотном, так щоб її голівка визирала. Коли приїжджав наречений, качечку, прикрашену квітами, ставили перед ним на стіл. Фігурками качечок із тіста прикрашають весільний коровай і в Польщі.

У веснянці образ вутінки невіддільний від образу селезня, оскільки весняна обрядовість покликана об’єднати молодих — і шлюбні мотиви тут звучать особливо виразно:

Да селезень летить, утюнку імчить
Да його утюнка просилася:
— Ой пусти ж мене, сиз селезню,
Да на синє море поплавати
Да між утенятами покрякати.