Різдво

Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов’язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія народила сина і сповила його в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами».

Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому на поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею». З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жінок. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», замикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

Відтак пополудні літні люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього святвечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, міхоношу, «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема супроводжували ватага циган, лікар, єврей, смерть з косою тощо. Проте обов’язковим атрибутом мала бути рухома звізда, яку постійно носив ватага («береза»).

Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров’я. Якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, «ненароком» обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. А тому, якщо на них приходив хтось з чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо, за повір’ям, Мати Божа народила сина без чоловіка. В селах, як правило, організовували кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.

 

З Різдвом пов’язано чимало й прислів’їв. Ось деякі з них.

Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня.

Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде.

Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.

На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію.

Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті.

Не дивниця, що на Різдво метелиця.

За різдвяним днем віщували погоду і врожай.

Якщо сонячний день — дорід на хліб.

На Різдво йде сніг — заврожаїться озимина.

Зелене Різдво — білий Великдень.

Як на Різдво зеленіє, то на Великдень багато нових могил.

Якщо на Різдво буде багато бурульок понад стріхою, то вродить ярина, особли¬во ячмінь.

На деревах рясний іній —защедрить озимина.

Який день Різдва, такий і на Петра (12.07), бо як по Різдвові, так і по Петрові.

Як на дві неділі перед Різдвом рясний іній, то перед Петром буде на гречці рясний цвіт.

В який день тижня Різдво, в такий треба починати жнива.

В який день Різдво, в такий Новий рік і Петра.

Щоб вродили коноплі, жінкам негоже спати всю ніч.