Бузину з давніх-давен вважали проклятим, небезпечним кущем — “чортовою ягодою”. В народі твердили, що дерево належить нечистому. Подекуди на Поділлі розповідали, що бузину насадив сам чорт і тепер увесь час сидить під нею. Бузина, кажуть дотепер, буйно росте на кладовищах, на руїнах чи поблизу недобудованих або занедбаних, покинутих осель.
Дослідниця слов’янської міфології Т. Агапкіна зауважує, що саме звідси обмежене використання бузини в сімейних і календарних обрядах і широке застосування її в магії, ворожіннях, народній медицині.
Поляки вірили, що бузина була від створення світу, вона — свідок гріхопадіння Адама і Єви, вбивства Авеля та зрадництва Іуди. Тому бузина постає своєрідним пракущем. Нечистий, оповідається в одній із міфологічних польських легенд, оселився у величезній ямі, а зверху, щоб приховати своє житло, насадив кущ бузини, аби той його оберігав. За сербськими віруваннями, у кущах бузини живуть віли — міфічні діви, які за багатьма ознаками схожі на українських русалок. Разом з тим серби вважали, що саме під бузиною мешкають домашні духи, які оберігають житло, сприяють збагаченню й добробуту господарів.
Завдяки таким віруванням не тільки в українців, а й загалом у слов’ян було особливе ставлення до бузини. Існувала ціла низка різних табу щодо цього куща. У Вінницькому і Проскурівському повітах Подільської губернії забороняли на місці, де колись росла бузина, будь-що будувати. На Чернігівщині досі твердять, що після того, як господарі викорчували бузину на обійсті, у родині почалися всілякі нещастя: хвороби і смерть. У Літинському повіті колись було тверде переконання в тому, що бузину не можна ані рубати, ані викопувати, щоб не накликати на себе біди й не дратувати нечистого. Інакше — може скорчити руки й ноги, обсядуть різні недуги та болячки або й спіткає смерть. Якщо й траплялося викорчовувати бузину, у Польщі кликали зазвичай калік або ж душевнохворих.
У багатьох регіонах України знали про те, що бузина — проклятий Богом кущ, бо на ньому (за іншою версією — на осиці) повісився Іуда. Розповідали, що саме тому ягоди бузини мають трупний запах.
У Канівському повіті записано апокрифічну легенду, за якою на кущі бузини раніше ягід не було зовсім. З’явилися кетяги після того, як на бузині повісили святу великомученицю Варвару. Легенда ця виникла, очевидно, під впливом житія св. Варвари. Перед смертю святу тяжко катували: рвали її тіло залізними скребками. Тому, твердять, і бузинові ягоди схожі на запечену кров.
Із бузиною — як деревом нечистим — у багатьох регіонах пов’язували здатність навіювати “блуд”. Оповідали, що до чоловіка “вчепився блуд”, він кілька діб ходив довкола бузини, так і не спромігшись знайти дорогу. Під кущем — за народними переказами — часто знаходили скарби: золото й коштовності, що належали нечистому. Зазвичай до ранку все добро перетворювалося на черепки або ж купу гною — так лихий глумився над скарбошукачами.
Деякі хвороби — лихоманку, зубний біль — народні цілителі, знахарі “відсилали”, “переносили” здебільшого на бузину. Відбувалось це за логікою: “нечисте — до нечистого”. Під бузину виливали воду, в якій купали нездорову дитину, щоб недугу забрав нечистий дух, що мешкає під бузиною. Тут закопували ковтун — заплутане волосся, яке не вдавалося розчесати (його вважали наслідком “поробок”, насланої хвороби), або ж просто — вичесане волосся нездорової людини. З надією одужати — хворі обплутували кущ бузини нитками, витороченими зі свого одягу. У замовляннях ідея “відсилання” хвороби туди, звідки вона “приходить”, простежується ще виразніше. Т. Агапкіна цитує польське замовляння, що побудоване на основі “угоди”, “домовленості” з кущем: “Свята бузино, я тебе бережу від вогню, а ти мене бережи від зубного болю”.
Українці бузиновий цвіт застосовували під час лікування “задавненого кашлю”. Цвіт запарювали молоком і вживали за півгодини до їжі. Запареним цвітом лікувалися також від болю у суглобах, попереку. У південних слов’ян бузину застосовували від укусів змій та скорпіонів, а також — для лікування свійських тварин. Бузинове гілля слугувало водночас і оберегом від відьом і всілякої нечисті. Ним напередодні Юрія або Купайла замаювали обійстя, тини, ворота — межі людського помешкання, — щоб убезпечити житло від усього злого й ворожого.
Чешки і словенки ворожили з допомогою бузини. Дівчата зверталися до куща, злегка трясучи його: “Трясу-трясу бузину, щоб озвався пес із того боку, де живе мій милий”. Оповідали, що в кущі бузини під час ворожіння можна побачити судженого. У Сербії, Болгарії і Македонії бузинове гілля — разом із іншою зеленню — використовували в ритуалах викликання дощу, ним прикрашали Додолу — головну учасницю обряду. Заклечана зіллям дівчинка-сирота, котру водили від двору до двору, під час обрядового співу весь час повинна танцювати, викликаючи цим дощ і грім. Завершивши обрядові обходи і обливання, гілля бузини обов’язково слід було вкинути у воду — ставок чи річку. Це мало сприяти дощовій погоді.