«Ох і повій, повій, буйний вітре,
Та з глибокого яру;
Ох і прибудь, прибудь та ти, мій миленький,
Та з далекого краю».
«Ох і рад би я повівати,
Так глибокі яри;
Ох і рад би я, серце, к тобі прибувати,
Так далекії краї.
Ох і рад би я повівати,
Так лютії морозоньки;
Ох і рад би я, серце, к тобі прибувати,
Так лютії воріженьки».
«Ох і прибудь, прибудь, мій миленький,
Та я з тебе рада буду,
Сю нічку не спала, ще й другу не буду:
За тобою, серце, як голубка, гуду.
Та замочила хустиночку,
Дрібні сльози витираючи;
Ой і видивила свої карі очі,
Тебе, серце, виглядаючи».
Не повіває буйний вітер
Із глибокого яру,
Ой і не прибуває козак молоденький
Із далекого краю.
Та не повіє буйний вітер
Та із степу широкого;
Ой і не жди, не жди, молода дівчино,
Козаченька чорноокого.
Ой не повіває буйний вітер
Та із чистого поля;
Ой і не жди, не жди того козаченька,
Видно, твоя така доля.