– Козаченьку, куди йдеш?
Невже жалю не маєш?
– Ой, не плач же, дівчино, не журись
Та до мого серця пригорнись.
– Ой, не плач же, дівчино, не журись
Та до мого серця пригорнись.
– Я без тебе загину,
Як ти підеш в чужину…
– Ой, не плач же, дівчино, не журись
Та до мого серденька пригорнись.
– Ой, не плач же, дівчино, не журись
Та до мого серденька пригорнись.
– Чи тебе лихо жене?
Бачу — зрадиш ти мене.
– Я вернусь, серденько, восени,
Як упаде листячко з калини.
– Я вернусь, серденько, восени,
Як упаде листячко з калини.
Ждала дівка навісна —
Мина осінь і весна:
Нема, нема козаченька та й не чуть,
Злії люди, вороженьки вже кують.
Нема, нема козаченька та й не чуть,
Злії люди, вороженьки вже кують.
А як жито зацвіло,
Прийшла вістка у село:
Не вертатись вже до тебе козаку, —
Заснув в степу він, сердега, довіку…
Не вертатись вже до тебе козаку, —
Заснув в степу він, сердега, довіку…