Слова Кесаря Білиловського
В чарах кохання моє дівування
Хочу я вільно, як пташка, прожить:
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!
Шкода й розмови: святої любові
Силою в серце не можна вложить…
Поки шовкові чорнітимуть брови, —
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Той мені шепче… той руки цілує,
Той тут навколішки смирно стає,
Той мені вірші любовні віршує,
Той аж поклони, мов Богові, б’є…
З них же один мені бачиться всюди,
До одного тільки серце лежить…
Поки горять мої полум’ям груди —
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Нащо питати, якого кохаю?
Серденько зразу вгадало само.
Нащо шукати, котрий багатий?
Там, де багатство, там певне ярмо.
Ненька зітхає, а батенько лає;
Слава недобра про мене біжить…
Суд-пересуд… Але все те минає,
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Що тут і батько, і рідная мати?
Що тут всі родичі, що увесь мир?
Все мені байдуже! Годі й казати…
Байдуже глум і людський поговір!
Серденько б’ється, і ниє, і рветься,
В грудях гарячих пала і дрижить…
Поки аж молодість красна минеться,
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!