Слова Д. Борковського
Чи є в світі молодиця,
Як та Гандзя білолиця?
Ох, скажіте, добрі люди,
Що зі мною тепер буде?
Гандзя душка, Гандзя любка,
Гандзя мила, як голубка.
Гандзя рибка, Гандзя птичка,
Гандзя цяця-молодичка.
Гандзю моя, Гандзю мила,
Чим ти мене напоїла?
Чи любистком, чи чарами,
Чи солодкими речами?
Важка ж моя гірка доля,
Знать, такая божа воля,
Щоб ніченьки я не спав,
За тобою пропадав!
Чи я мало сходив світу?
Чи я мало бачив цвіту?
Чом калина найкрасніша?
Чому Гандзя наймиліша?
Як на мене щиро гляне, —
Серце моє, як цвіт, в’яне,
А як стане щебетати, —
Сам не знаю, що діяти…
Де ж ти, Гандзю, вродилася?
Де ж ти чарів навчилася?
Що, як глянеш ти очима, —
Аж заплачу, як дитина!
Гандзю, серце-молодичко!
Яке ж в тебе гарне личко.
І губоньки, і оченьки,
І ніженьки, і рученьки!
Гандзю, котку, не цурайся
Та на волю божу здайся,
Пригорнись до серця мого
Та не зважай ні на кого!
Коли ж така твоя воля,
Щоб ти мене не любила,
Лучче ж мені така доля,
Щоб злюбила мя могила.