Слова С. Руданського
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.
Між горами там долина,
В тій долині єсть хатина,
В тій хатині — дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
В тій хатині — дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
Повій, вітре, тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!
Чи спить мила, чи збудилась,
Спитай її, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась.
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась.
Як заб’ється в ній серденько,
Як зітхне вона тяженько,
Як заплачуть карі очі, —
Вертай, вітре, опівночі.
Як заплачуть карі очі, —
Вертай, вітре, опівночі.
А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!