Напруженою порою хліборобського сезону в українців були жнива, які відбувались переважно у липні-серпні, а при дуже сприятливій погоді — навіть наприкінці червня. Цей час у давнину для всіх слов’янських та багатьох інших народів був жнивним, що знайшло відображення у назві місяця, яка походить від основного знаряддя збирання врожаю — серпа.

Основними хліборобськими культурами в Україні з давніх-давен були жито, ячмінь, овес, а з городніх — капуста, часник, цибуля тощо. У XVII—XVIII ст. з’являється картопля, яка згодом стає головним харчовим продуктом. На той час хлібороби вже культивували пшеницю, кукурудзу, з технічних культур — льон, коноплі.

Традиційний агротехнічний процес передбачає стадію удобрення ґрунту, коли спорадичне неусвідомлене підживлення землі при спалюванні деревини трансформувалося у цілісну організовану систему із залученням органічних добрив. Уже в добу Київської Русі з метою накопичення органічних добрив у хліборобській зоні поширюється стаціонарне утримання худоби.

Другою складовою частиною традиційного хліборобства є агротехнічний процес. Його суть полягає у вирощуванні культурних рослин із застосуванням різних технологічних прийомів і навичок та використанням з цією метою відповідних знарядь праці.