Категорія: Міфологія

Вітер — це, передусім, вільний простір. За стародавніми уявленнями, повітря  асоціювалося з порожнечею, а згодом — із місткістю, в якій опинилися  першостворені речі — небесні світила, рослини та істоти. Вітер, повітря в  міфології сприймалися як божества, що відділили небо від землі, адже на початку  небо-батько й земля-мати були нероздільними.

Ріка, за міфологічними уявленнями різних народів, є кордоном, який розділяє світи. У народній обрядовості та фольклорі переправа через ріку означала перехід від земного існування до неземного, від стану дівування чи парубкування — до одруження.

Щось схоже на мур відділяє світ земний і світ небесний один від одного. Але в мурі є ворота, через які відбувається сполучення між світами. Через міфічні небесні ворота на землю приходять весна, дощ, прилітають птахи. З потойбіччя прибувають душі і йдуть у вирій також через ворота. Так само, через ворота, наближаються одне до одного наречені.

Доля (Талан) — це начало досить позитивне. Кожна людина нерозривно пов’язана зі своєю Долею, тому від Долі не втекти, не сховатися — “своєї долі й конем не об’їдеш”. Але, на відміну від грецьких Фатуму чи “безжальної” Ананке, волю яких змінити не можуть навіть боги, Доля зовсім не така невблаганна. Втім, вона й не така безтурботна та непередбачувана, як римська Фортуна. Образ Долі увібрав риси українських селянок, від яких вона мало відрізнялася навіть портретно.