Тече вода каламутна

Тече вода каламутна.
«Мила моя, чого-сь смутна?»
«Я не смутна, лем сердита:
Через тебе-м зночі бита.
«Я не смутна, лем сердита:
Через тебе-м зночі бита.

Била мене мамка зночі
За Йванкові карі очі,
Ще й казала — буде бити,
Щоби Йванка не любити.
Ще й казала — буде бити,
Щоби Йванка не любити.
А я Йванка так любую,
Де ся стріну, там цілую,
Ой Іванку, серце моє,
Не є таких, як ми двоє!
Ой Іванку, серце моє,
Не є таких, як ми двоє!
Мамко моя, зроб ми дащо,
За Іванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила —
Взяла тичку та й набила.
Мені мати ворожила —
Взяла тичку та й набила.
Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.
Тобі було добре, мати,
Серед своїх вибирати:
Ти любила мого нянька,
Я люблю чужого Йванка.
Ти любила мого нянька,
Я люблю чужого Йванка.
Ой якби ми в’єдно жили,
Нам би люди завиділи,
Бо ми такі паровані,
Як горнятка мальовані.
Бо ми такі паровані,
Як горнятка мальовані».
Тече вода коло села,
А дівчина вже весела:
Любилися, кохалися —
Через рочок побралися.
Любилися, кохалися —
Через рочок побралися.
«Тече вода коло млина,
Мамко моя, я не винна,
Бо ми такі паровані,
Як горнятка мальовані.
Бо ми такі паровані,
Як горнятка мальовані».