Сокіл

У
неділю барзе рано-пораненьку

Налетіли
соколи з чужої далекої сторони

Да
сіли-упали в лісі на превоздобному дереві орісі,

Да
звили собі гніздо шарлатноє,

Знесли
яйце жемчужное.

Да
і сплодили собі дитя —

Бездольное,
безродное Соколя.

У
сокола гострий зір; він високо сидить і все бачить. Проте здатність птаха знати
минуле й передбачати майбутнє визначена його надприродними властивостями, якими
наділила його народна фантазія. Віщий дар сокола пояснюється його божественним
походженням. Ніким не народжений, безсмертний, вічний і мудрий, як сам світ,
сокіл, “хоч і не бачить, то й так знає”. Іноді він співчуває
смертним, “жалібненько квилить-проквиляє”, журиться, що “через
неправду світ ся скінчає”, але не втручається в життя людей, залишаючись
стороннім спостерігачем руйнації колись упорядкованого космосу. Таким він
постає в колядках про кінець сві,
таким його зображено в думах:

Ой
на Чорному морі, на білому камені,

Ой
там сидить ясен сокіл —

Низенько
голову склонив,

Та
жалібненько квилить-проквиляє,

Та
на святеє небо, на Чорнеє море споглядає,

Що
на святому небі,

На
Чорному морі негаразд починає.

Сокіл
знає, що чекає в житті на
окрему людину чи родину. У пісні “Мала Гандзя свекруху лихую, послала жати
в неділю святую…” змальовано жахливу картину покарання за порушення
заборони працювати в неділю. Закінчила невістка загадану свекрухою роботу,
повернулася додому, наварила вечерю, постелила ліжко і аж тоді згадала, що лишила в полі дитину.

Ой
біжить Ганя горами-долами,

Здибалася
вона з трьома соколами.

Ой
ви соколи, ой ви, соколята,

—
Чи не здибали ви мойого дитяти?

—
Здибати, здибати: три няньки колишуть,

Єдна
няньочка голову ськає,

Друга
няньочка кишечки снуває,

Третя
няньочка кості розкидає.

Якщо
сниться сокіл, що
злітає з-під правої руки, це — до зміни в житті (шлюб, народження дитини тощо),
якщо з-під лівої — то погана звістка (смерть, тяжка хвороба, поразка).

У
фольклорних творах звучать відгомони давнього обряду жертвоприношення, що
засвідчують тотемне походження образу сокола. У казці на сюжет яйця-райця
стрілець тричі цілиться в сокола, а він випрошується в нього, обіцяючи
“стати у великій пригоді”. Схожу ситуацію змальовано в колядці.
Молодець хоче стріляти сокола, а птах обіцяє “скрити весіллячко”,
коли парубок буде їхати з вінчання (відомо, що тоді молодих підстерігає нечиста
сила):

Помощу
мости все персньовиї,

Повішу
ленти все шовковії:

Мости
зазяють, ленти замають,

Твоєї
княжни та й не спізнають.

В
іншій колядці яскраво проступає тотемний характер образу птаха, розкривається
його прихована суть: тут сокіл прямо називається батеньком:

В
чистім поленьку стоїть смереченька,

Під
тою смереченькою біле ложенько.

На
тім ложеньку пахолятонько,

Струже
стрілоньки все з катиноньки,

Хце
застрелити сив-соколонька.

Ой,
не стріляй, Іванко,

То
не соколонько, то твій батенько.

У
думі “Двох братів-невольників пісня” козак у полоні звертається до
сокола й називає його братиком рідненьким:

Соколе
мій ясненький, братику мій рідненький!

Ти
у християнський край полети,

І
в мого отця, у матусі коло воріт упади

І
жалібненько проквили.

Соколом
називає в пісні мати свого сина (“Соколику-синку, вчини мою волю”), а
дівчина — коханого. У весільних піснях сокіл зазвичай — образ нареченого:

Лучче
ж мені, моя мати, тяжкий камінь зняти,

Ніж
мені нелюба соколом назвати…

В
історичних піснях сокола порівнюють із козаком, що журиться за втраченою волею,
молодістю, сумує за славним минулим:

Ой
літа-літа та соколонько

А
по своїх високостях.

Плаче
козак ще й ридає

А
по своїх молодостях.