Бій Українських Січових Стрільців під Семиківцями

Після невдалої спроби союзних військ переформувати Серет і відбити решту окупованої Галичини, ініціатива на фронті перейшла в руки москалів. Вони підтягнули підчас відвороту неабиякі запаси війська й воєнного матеріалу  і приготувались до вирішального удару. Події у вересні були першою спробою цієї контрофензиви. Тому австрійсько-німецька Південна Армія перейшла до оборони становищ над Стрипою, над якою побудувала  по лівому боці ріки цілу низку мостових причілків.

Московська офензива почалася  7 жовтня на відтинку XXV. корпусу між Семиківцями та Буркановом. Того дня полк Українських Січових Стрільців (У. С. С.) стояв у Соснові, в запасі 55 дивізії. Москалі спрямували головні атаки на обидва крила корпусу, на праве Бурканів—Гайворонка, і ліве, що його становища були в Семиківцях. Тут москалі без складнощів здобули і так ще слабо закріплений мостовий причілок і другого дня засипали з кількадесятьох батерій становища над берегом Стрипи градом тисяч гранат і шрапнелів. Цей небувалий досі артилерійський вогонь тривав безупинно три дні, від 8 до 11  жовтня. Він знищив усі укріплення і вкрив землю залізом. Але московська піхота не змогла використати успіхів своєї артилерії. Австрійське командування підтягнуло за той час до фронту резерви й вони відбили всі атаки московської піхоти, що збиралася сфорсувати перехід через Стрипу.

Мапа бою за Семиківці над Стрипою 1 листопада 1915 року
Більше бойового щастя мали москалі на правому крилі корпусу. Там, між Буркановом . і Гайворонкою, вони проломили фронт, і їх кіннота загналася далеко на зади противника. Та й тут підтягнені резерви скоро зліквідували загін москалів.
У цьому бою Стрілецтво не брало помітної  участі. Лише дві сотні II. куреня (Будзиновського, 3 чети сотень Вітовського й Мельника) боронили мостового причілка й переходу в Семиківцях. Решта куреня стояла над семиківським ставком. Сотні І. куреня розмістили підчас бою на південь Семиківців між сотнями мадярських відділів. Вони мали піддержувати боєздатність мадярів.  22 жовтня полк У. С, С. перейшов до Маловід, знову в запас дивізії.
Як бачимо, в цьому періоді австрійське командування зберігало боєздатність Стрілецтва й лише у вирішальних хвилинах кидало їх на фронт. Незабаром знову прийшов день, коли стрілецька зброя урятувала загрозливе становище дивізії. Це був день 1 листопада  1915 р.

Четар Петро Франко
Москалі, набравши віддиху після першого розгону, вдарили на Семиківці удруге, вдосвіта 1 листопада. Цього разу вони розпочали бій без розголосу, без гарматної  підготовки. Під охороною осінньої ночі підійшли до австрійських становищ, полонили кілька сотень мадярів і зайняли Семиківці. Рано, підтримані потужним  гарматнім вогнем, захопили становища в Раковецькому ліску, і правим берегом семиківського ставку підсунулись на північ у сторону Іщкова. В деяких місцях вони зайшли на захід аж в долину протока Студники.
Тоді в загрозливий відтинок фронту кинули У. С. С. Другий курінь, що був тоді в Тудинці, зайняв зараз після прориву оборонне становище на шляху напроти Раківця й раковецького ліска. І. курінь, стривожений вночі, перейшов із Маловід над Студинку. Його дві сотні під проводом чет. Яримо- вича стали до бою на шляху, на південь від точки 352 і звивалися з лівим крилом II. куреня. Дві другі сотні під проводом Горука, пішли на ліве крило 130 бригади та уставилися недалеко точки 357 лицем до півночі і сходу, для охорони свого крила від сторони Іщкова. Між обома групами І. куреня станули частини 35. полку к оборони. Так уставились  запаси дивізії до протинаступу на Семиківці. На цій розмірно невеликій бойовій частині, що числила разом не більше як 1.500 багнетів, ліг увесь тягар нерівної боротьби й відповідальність за вдержання ворожого розгону протягом першого дня бою.
Того дня  положення було дуже  гірким. Під рукою не було ніяких більше запасів, які можна  кинути до протинаступу. Лише завдяки  зусиллям оборони,  москалям не вдалося піти далі на захід. Тимчасом москалі кидали,в бій щораз то нові стяги. Коли гинули одні, на їх місце приходили інші. Московська артилерія гриміла від ранку до пізнього вечора і і майоріла полем  гранат. «Стрільці боролися по-геройськи та ішли до бою із запалом» пише у своїх споминах усе дуже скупий на похвали от. Горук. На жаль, саме для нього кривавого бою, коли Стрільці потерпіли більш, ніж на Маківці, немає в записках точнішого опису змагань поодиноких сотень. Залишились лише неповні листи втрат і в пам’яті учасників деякі епізоди боротьби.

Хорунжий Северин Яримкевич
От. Горук з двома сотнями на лівому крилі бригади загородив москалям дорогу з півночі. Один раз наступом добули ворожі становища. Другого дня бою, коли оборонці відбили становища перед самим селом, четар П. Франко вихопився за ворогом з кількома стрільцями і загнав їх до ставку. В раковецькому лісі скривавилася сотня Вітовського, що погнала за ворогом і попала в його засідку. Сотня пор. Мельника відкинула москалів, що прорвались були в долину Студинки, під Семиківці, і другого дня вона перша добула ворожі становища на південній окраїні Семиківців.
Успіхи оборони першого дня бою вирішили перемогу на користь союзних військ. У. С. С. спинили розгін москалів і держали їх на вигідних становищах. За той час надійшли підкріплення, які вже з наступного  дня почали ліквідувати фронт. Стрільці виконали своє завдання і третього дня бою полк стягнули в запас над потік Студинку.
Після Маківки СЄМИКІЕСЬКИЙ бій являється другим  величавим ділом українського Стрілецтва. В ньому згинуло 49 бійців, 168 ранених потрапило до шпиталів і 157 у ворожий полон. Це діло не удостоїлося признання австрійського командування, зате німецьке  командування подало в бойовому звіті  до команди Південної Армії таку згадку про Стрільців: «3 нами ішли до наступу українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї австрійсько-угорської армії».