Ой кряче, кряче чорненький ворон
Да на глибокій долині.
Ой плаче, плаче молодий козаче
По нещасливій годині.
Ой кряче, кряче да чорненький ворон
Да у лузі над водою;
Ой плаче, плаче молодий козаче
На конику на вороному.
— Вороний коню! Грай ти підо мною,
Да розбий ти тугу мою!
Розбий, розбий тугу по темному лугу
Козакові да молодому. —
Ой їде козак да дороженькою,
Слізоньками умивається:
— Десь моя ненька, десь моя старенька
Да за мною убивається!
Да в неділоньку рано-пораненьку,
Да як сонце не сходило,
Да з’їжджалася вся моя родина,
Вона мене випровадила.
— Випроводжаєш, моя родинонько!
Да чи не жаль тобі буде,
Як я поїду на ту Україну
Да між чужії люде?
Ой згадай мене, моя стара нене,
Сідаючи да обідати:
— Десь моя дитина на чужій стороні,
Да нікому да одвідати!
Ой згадай мене, моя стара нене,
Як сядеш увечері їсти:
— Десь моя дитина на чужій стороні,
Да нема од неї вісти.