Символіка Хреста, Ікони та їх пошанування

Зображення рівнокінцевого хреста, особливо в колі — на означення сонця, було у стародавньому Єгипті, інших країнах Близького і Середнього Сходу і у наших предків оріїв-землеробів. На означення руху, обертання кінчики хреста почали загинати, з’явився стилізований хрест, схожий на свастику, до речі, подібний знак відтворено в оздобленні Софійського собору в Києві.

Цей хрест був притаманний ранньому християнству, яке не звільнилось від язичницького впливу. Різні форми хреста були знаряддям мученицької страти у багатьох країнах, своєрідним жертовним символом. Християнська релігія трактує символіку цього знака у зв’язку з тим, що на ньому був розп’ятий Ісус Христос. Під час земного життя Ісуса застосовувались для страти кілька видів хрестів.
Перший — трикінцевий, мов літера Т. Вертикальний стовп — для тіла і ніг розп’ятого, горизонтальний брус — для рук. Такий хрест у християнській символіці трапляється рідко.
Другий — чотирикінцевий, мов літера X, так званий укопаний. Нижні кінці його вкопувались у землю, до них прибивалися ноги покараного, а до верхніх — руки. У православних він відомий як Андріївський. На ньому, за переказом, було розіп’ято Андрія Первозванного, який благословив Київ і киян з пагорба, де тепер стоїть Андріївська церква.
Третій, найпоширеніший,— теж чотирикінцевий, поперечний брус якого ладнався нижче верхівки вертикального стовпа, так званий вбитий. На такому хресті було розіп’ято Ісуса.
Четвертий — п’ятикінцевий, різновид першого, трикінцевого, але з діагональною поперечною планкою внизу вертикального стовпа для ніг, яка відтворює напрям списа, яким було вражене тіло мертвого Христа.
П’ятий — шестикінцевий, різновид третього. На ньому є невелика горизонтальна планка, трохи вище від бруса для рук. Походження її пояснюють тим, що Пілат повелів прикріпити над Ісусом табличку за написом: «Ісус Назарей, Цар Іудейський», тому-то інколи на цій планці ставляться ініціали «І.Н.Ц.І,».
Шостий — восьмикінцевий, різновид третього: внизу стовпа встановлено коротку поперечну дошку для ніг страчуваного, на нинішніх зображеннях вона перетинає стовп по діагоналі.
Сьомий— десятикінцевий: між балкою для рук і дошкою для ніг прибивався невеличкий брус, що правив для сидіння, щоб тіло не обірвалось з хреста. Звідси вирази «піти на хрест», «сісти на хрест». Цей різновид поширений здебільшого серед греко-католиків Західної України. Четверте перехрещення вертикального стовпа тлумачиться ними і як знак близькості до православної церкви.
У наш час найпоширеніші в християнському світі — вертикальний чотирикінцевий хрест у католиків і восьмикінцевий у православних.
 
Натільні хрестики, що освячуються при хрещенні, носять під одягом на тілі. Вбрання із зображеним хрестом певної форми мають право носити лише священики.
Існує певне трактування кольорів ікон, їх розташування в хаті та церкві, а також у стилізації зображення частин тіла святих. Розглянемо дещо з християнської символіки та пошанування ікон у народі.
Іконостас у церкві — це символ єдності неба і землі. Святилище за іконостасом символізує небо. Ікона за вівтарем представляє небесну Євхаристію (святу вечерю). Христос подає Апостолам хліб і вино. Така ікона знаходиться у соборі св. Софії в Києві. Над нею — образ Богоматері з піднесеними руками, яка супроводить вірних під час молитви. її погляд звернений на Сина, зображеного на церковному куполі,— Царя Всесвіту. Цей образ, відомий як Пантократор (Вседержитель), підтримується зображенням чотирьох євангелістів.
Іконостас перед вівтарем має особливості: посередині є царські двері з іконою Благовіщення. Благовіст проголошується кожного дня перед царськими дверима. Також ікона передає вірність і послух Марії слову Божому. Перед іконою Благовіщення розміщуються чотири ікони святих євангелістів.
Направо від іконостасу — ікона Ісуса Христа, Учителя. Одну руку він підніс для благословення, а другою тримає відкрите Євангеліє з цитатою зі Святого Письма або написом альфа-омега. Позаду Христа знаходяться дияконські двері, на яких зображений ангел, який відправляє небесну Літургію, або св. Миколай чи св. Гавриїл, або ж один із святих, що служили божественну літургію,— наприклад св. Степан або св. Лаврентій. Поряд — ікона св. Покровителя церкви,
У наступному ряду іконостасу — зображення дванадцяти найбільших свят церковного року: Різдво Матері Божої, Вхід у Храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення, Господнє Різдво, Представлення Господа в Святині (Стрітення), Господнє Хрещення, Воскресіння Лазаря, В’їзд в Єрусалим, Господнє Воскресіння, Зіслання Святого Духа, Успення Матері Божої. Ці найбільші свята представляють цілісність тайни спасіння в особі Ісуса Христа. Наступними на іконостасі вміщені ікони апостолів, ікони пророків і Патріархів Старого Завіту. Деякі іконостаси увінчує образ розп’ятого Христа з Матір’ю Божою і св. Іваном-євангелістом.
Існують певні традиції вибору та розташування ікон і в селянській хаті. У східному кутку головної світлиці знаходиться червоний кут — місце, де родина збирається для молитв. Тут, як правило, висять ікони Христа, Матері Божої, св. Михаїла Архангела, св. Юрія, св. Миколи, св. Іллі, св. Параскеви, прикрашені вишитими рушниками. Під іконами горить лампада, яка нагадує постійну присутність Божу в хаті. В інших кімнатах образи теж розташовані по кутках. Гість, заходячи до хати, повинен схилитись перед іконами, перш ніж промовити до господаря.
Іконописне малювання — один із видів висловлення віри. Іконописець зображує людство у стилізованій формі, щоб показати, яких воно зазнало змін після перетворення Святим Духом. Наприклад, на іконі Вишгородської Божої Матері ми бачимо Дитя — Христа з побільшеною шиєю, що тлумачиться як символ людського походження Христа. Руки й пальці видовжені й загострені тому, що належать не до царства світу цього, а до небесного царства. Очі на іконах малювали більшими, ніж насправді,— всевидющими.
Фарби в іконописному малюванні мають таке значення: Христовий нижній одяг — традиційно червоний — походить від кольору мантій, які носили римські імператори, і вказує на святість Ісуса. Христова мантія — синього кольору, що вказує на зв’язок Всевишнього з людьми. Матір Божа має кольори у зворотному напрямку: нижній одяг — синій, для виявлення людськості, а верхній — червоний, оскільки вона Богородиця. Золото і золотий колір представляє Небо — світло, радість. Білий кінь на іконі символізував перемогу, червоний колір означав муку, біль, пролиту кров; синій і блакитний — вічний плин часу; зелений — юність і силу.