В’язання

В’язання — популярний в Україні вид домашніх жіночих занять, який полягає у виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель. Воно існувало з давніх часів, але через нетривкість матеріалів до нашого часу не дійшли зразки цього виду народного мистецтва.

Однак літературні джерела засвідчують існування в’язаних виробів уже в XI ст. Витвори пізніших часів (XIX—XX ст.) зберігаються в музейних колекціях.

Матеріалом для в’язання служили ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні, а згодом фабричні — бавовняні, вовняні, шовкові металеві та синтетичні нитки.
Ручне в’язання здійснювалося з допомогою гачка (дерев’яного, кістяного або металевого) і за участю двох або п’яти спиць. У наш час для в’язання застосовують також в’язальні або трикотажні машинки. Відповідно до цього в’язання буває ручне і машинне.
Техніки ручного в’язання в західних областях України, зокрема, на Гуцульщині, називають плетінням. Цим доволі поширеним видом ремесла і художньої творчості споконвіку займалися в домашніх умовах жінки й дівчата не лише в селянських, а й міщанських родинах. Вони розробили численні варіанти технік плетіння. Найпоширенішими техніками ручного в’язання гачком є «ланцюжок», «стовпчики», «зубці» та ін. Значно більше технік виконання існує при ручному в’язанні спицями. Основними серед них є «панчішне», «резинка», «у кіску» тощо.
Застосовуючи розмаїті техніки ручного в’язання, українські жінки здавна виготовляли найнеобхідніші в побуті вироби — компоненти народного вбрання. Це окремі види плечового одягу (безрукавки, светри), головні убори (шапки), шкарпетки, рукавиці, панчохи, стрічки для оздоблення кептарів, кожухів тощо.
Численні варіанти виконання плетених виробів дозволяють отримати узорні полотнища різної структури, фактури і щільності. Залежно від застосування грубої чи тонкої ручнопряденої або фабричної пряжі можна досягти того чи іншого художнього ефекту. Народні майстри виявили велику фантазію та майстерність у в’язанні й доволі складних за композицією багатоколірних виробів, які нагадують вишивані або ткані узорні компоненти вбрання.
Домашнє в’язання гачком і спицями — улюблений і масово поширений у наш час на всій території України вид творчості. Талановиті майстрині створюють вишукані в художньому відношенні светри, сукні, костюми і навіть свитки та пальта. Творчо переосмислюючи традиційні принципи декоративного вирішення народного вбрання, вони розробляють сучасні зразки оригінальних виробів, оздоблюють їх різнокольоровими китицями, крученими або плетеними шнурами та ін.
У трикотажній промисловості застосовують напівавтоматичні и автоматичні машини. Основними техніками машинного в’язання є поперечно-в’язальна і поздовжньо-в’язальна.
Крім виготовлення в’язаних виробів на побутовому рівні, в наш час займаються цим видом творчої праці провідні народні майстри та художники-фахівці. Деякі в’язані вироби в останні десятиліття виготовляють і на підприємствах художніх промислів.