Медицина і ветеринарія

Народна медицина виникла, очевидно, ще в доісторичні часи. Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.

Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. При обробленні шкір, наприклад, дізнавалися про в’яжучі властивості дубової та вербової кори.
Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких лікування стало фахом, основним заняттям і засобом існування. Такий «професійний» прошарок виникає у період Київської Русі; він представлений давньоруськими «волхвами», «відунами», у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми.
Паралельно з раціональними методами лікування, що накопичувались у процесі багатовікового досвіду, побутували магічні способи зцілення недуги. Людина не розумілася на законах природи, була безпорадною перед її стихією. Тому вона населяла світ природи уявними істотами, духами. У давні часи хвороби персоніфікувалися, тобто сприймалися як живі істоти, що, в свою чергу, породжувало магічні способи лікування.
З усіх раціональних методів найбільш поширеним було лікування засобами рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари, водні та спиртові настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси. Серед рослин, які застосовувалися в народній медицині, побутували валер’яна («одолян»), звіробій, материнка, м’ята, ромашка, горицвіт, арніка тощо.
Широко відомими у народній фітотерапії були лісові ягоди: чорниці («афени»), брусниця («гогори»), малина, суниці. Повсюдно в Україні збирали плоди, листя, кору, цвіт усіляких кущів та дерев: липи, калини, шипшини, глоду, сосни, вільхи, дуба, берези та ін. Ягоди калини віддавна вважались перевіреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо. Надзвичайно різноманітними було застосування сосни, смереки, зокрема бруньок, хвої і живиці. Живицю використовували при лікуванні захворювань печінки.
Для лікування ран готували відвари з кори дуба, верби, прикладали до них ясенове або букове листя, чи листя подорожника. При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти чи кружельцями сиру картоплю. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при застуді, використовували для натирання; свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворюванні бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин.
Значно рідше послуговувалися ліками мінерального походження (земля, пісок, сіль, нафта) та металами (мідь, ртуть, залізо, золото). Пісок і сіль вважались добрими фізіотерапевтичними засобами; їх прикладали у вигляді гарячих компресів.
З лікувальною метою використовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові.
У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Замовляннями («примівками») лікували епілепсію, ревматизм, шлункові захворювання, нариви («рожу»), знімали «вроки» тощо. Словесна магія, як правило, застосовувалась паралельно з іншими видами очисної магії, зокрема з уживанням води (омивання, купання, кроплення свяченою водою), вогню (підкурювання), різних механічних дій з метою «залякати хворобу» тощо.
Досить різноманітними були знання в галузі народної ветеринарії. При лікуванні худоби поєднували раціональні способи з магічними. Поширеними були рослинні й тваринні ліки. Так, при розладах травлення у домашніх тварин рекомендували відвар дубової кори, кмин, чир вівсяний, горілку. Коли худобу здувало, її напували відваром льону, молоком, горілкою, а в особливо тяжких випадках пробивали бік («голоднявку»). Хворих на «мотилицю» овець напували розсолом з капусти, протягом трьох днів давали конопляну полову, а також сіль і червоний перець.
Отже, народна медицина українців — це складний комплекс, у якому поєднувались позитивні емпіричні знання із засобами лікувальної магії.